Читать «МИТЬКОЗАВР ІЗ ЮРКІВКИ» онлайн - страница 15

— Дивись, — тихо сказав він мені.

На вогкому піску к-зло самої води хижо вимальовувались відбитки здоровенних і страшних лап.

— Як у крокодила, — визначив я, нервово озираючись на озеро.

— Значить, не збрехав, — хрипко додав Митько.

Це дало поштовх до роботи Митьковому мозкові.

— Сергію, — почув я увечері того ж таки дня. Ночували ми вже в селі.

— Чого тобі?

— Ти знаєш, що я придумав?

— Ні.

— І не здогадуєшся? — хитрувато зблиснули його очі.

— Та кажи вже, чого ти до людини причепився!

— Треба нам книжки взяти в бібліотеці.

— Правильно, підемо завтра наберемо — фантастику яку-небудь, про шпигунів...

— Та ні, Сергію, я не про те. Книжки по зоології.

— Зоології? Ти що, здурів? Мало тобі колекції, мало тобі ботаніки, мало тобі нашої вчительки? Забув, як ти сам з її уроків тікав?

— Так то ж ботаніка.

— А зоологія, по-твоєму, краща? Я одного разу поглянув у підручник — там якісь кишечнопорожнинні, гадюки — бридота одна!

— От ти не розумієш...

— Не хочу я такого й розуміти, — урвав я Митька. — Маєш бажання, то й читай собі скільки влізе. Станеш великим зоологом, будеш казати: «Любі діточки, бачите цього павучка?» — засміявсь я, згадавши нашу ботанічку.

— Якби ти дав мені договорити, то й сам менше дурниць намолов би зараз.

— Ну, кажи, кажи, — поблажливо дозволив я.

— Ти думаєш, зоологія — це самі павучки і оці от, як їх, кишечнопусті?

— Порожнинні, — поправив я його. — Одна назва чого варта.

— От-от. Так до твого відома, зоологія — наука про весь тваринний світ. Отже, в ній ми обов'язково знайдемо щось підходяще і для нас, цебто про те, що живе в цьому озері.

— Ти думаєш? — уже серйозніше глянув я на Митька.

— Ще б пак!

— Гм, таки справді, — погодивсь я по хвилинному роздумі. — І голова ж у тебе, Митю.

— Ну що ти, — скромно озвавсь Митько, але з голосу я догадався: мої слова йому приємні.

РОЗДІЛ VI,

який проливає світло на наших предків

і ще на дещо.

Ну й Митької

— Скажіть, які молодці, — дивувалась бібліотекарка, коли ми втретє прийшли міняти книжки. — Цілими днями читають. А ви не перевтомитесь?

молодці, — бурмотів, виходячи з бібліотеки, Митько. — Стільки читати — з глузду можна з'їхати.

— Невже тобі нецікаво? — питав я.

— Звичайно, цікаво. От тільки не звик я подовгу над книжками сидіти. Це ж подумати тільки — дев'ята за якийсь тиждень.

А на восьмий день вивчення зоології Митько висловив сміливе наукове припущення, яке я захоплено сприйняв.

— Сергію, — сказав він, притискаючи книгу до грудей. — Я все зрозумів. Не там ми шукаємо.

— Тобто?

— А от послухай. Я тут собі дещо виписав. Тільки не перебивай. — Він узяв до рук учнівський зошит і набрав повні груди повітря:

— «Багато свідчить про те, що в кінці силуру і на початку девону», — це періоди такі, — пояснив Митько. — Знаєш, у зоології там,' геології, весь час існування земної кулі поділений на періоди. Так от, значить, «у кінці силуру і на початку девону, десь із триста мільйонів років тому, на землі трапилась якась різка переміна. Саме тоді вперше з'явилися риби, близькі до відомих нам сучасних видів. У них були справжні кістяні щелепи, луска з налягаючих одна на одну пластин. Плавці мали своєрідний вигляд— нагадували маленькі весла з торочкою з м'яких променів. Ось чому цих риб назвали кистеперими.