Читать «МИТЬКОЗАВР ІЗ ЮРКІВКИ» онлайн - страница 15
Ярослав Михайлович Стельмах
— Дивись, — тихо сказав він мені.
На вогкому піску к-зло самої води хижо вимальовувались відбитки здоровенних і страшних лап.
— Як у крокодила, — визначив я, нервово озираючись на озеро.
— Значить, не збрехав, — хрипко додав Митько.
Це дало поштовх до роботи Митьковому мозкові.
— Сергію, — почув я увечері того ж таки дня. Ночували ми вже в селі.
— Чого тобі?
— Ти знаєш, що я придумав?
— Ні.
— І не здогадуєшся? — хитрувато зблиснули його очі.
— Та кажи вже, чого ти до людини причепився!
— Треба нам книжки взяти в бібліотеці.
— Правильно, підемо завтра наберемо — фантастику яку-небудь, про шпигунів...
— Та ні, Сергію, я не про те. Книжки по зоології.
— Зоології? Ти що, здурів? Мало тобі колекції, мало тобі ботаніки, мало тобі нашої вчительки? Забув, як ти сам з її уроків тікав?
— Так то ж ботаніка.
— А зоологія, по-твоєму, краща? Я одного разу поглянув у підручник — там якісь кишечнопорожнинні, гадюки — бридота одна!
— От ти не розумієш...
— Не хочу я такого й розуміти, — урвав я Митька. — Маєш бажання, то й читай собі скільки влізе. Станеш великим зоологом, будеш казати: «Любі діточки, бачите цього павучка?» — засміявсь я, згадавши нашу ботанічку.
— Якби ти дав мені договорити, то й сам менше дурниць намолов би зараз.
— Ну, кажи, кажи, — поблажливо дозволив я.
— Ти думаєш, зоологія — це самі павучки і оці от, як їх, кишечнопусті?
— Порожнинні, — поправив я його. — Одна назва чого варта.
— От-от. Так до твого відома, зоологія — наука про весь тваринний світ. Отже, в ній ми обов'язково знайдемо щось підходяще і для нас, цебто про те, що живе в цьому озері.
— Ти думаєш? — уже серйозніше глянув я на Митька.
— Ще б пак!
— Гм, таки справді, — погодивсь я по хвилинному роздумі. — І голова ж у тебе, Митю.
— Ну що ти, — скромно озвавсь Митько, але з голосу я догадався: мої слова йому приємні.
РОЗДІЛ VI,
який проливає світло на наших предків
і ще на дещо.
Ну й Митької
— Скажіть, які молодці, — дивувалась бібліотекарка, коли ми втретє прийшли міняти книжки. — Цілими днями читають. А ви не перевтомитесь?
молодці, — бурмотів, виходячи з бібліотеки, Митько. — Стільки читати — з глузду можна з'їхати.
— Невже тобі нецікаво? — питав я.
— Звичайно, цікаво. От тільки не звик я подовгу над книжками сидіти. Це ж подумати тільки — дев'ята за якийсь тиждень.
А на восьмий день вивчення зоології Митько висловив сміливе наукове припущення, яке я захоплено сприйняв.
— Сергію, — сказав він, притискаючи книгу до грудей. — Я все зрозумів. Не там ми шукаємо.
— Тобто?
— А от послухай. Я тут собі дещо виписав. Тільки не перебивай. — Він узяв до рук учнівський зошит і набрав повні груди повітря:
— «Багато свідчить про те, що в кінці силуру і на початку девону», — це періоди такі, — пояснив Митько. — Знаєш, у зоології там,' геології, весь час існування земної кулі поділений на періоди. Так от, значить, «у кінці силуру і на початку девону, десь із триста мільйонів років тому, на землі трапилась якась різка переміна. Саме тоді вперше з'явилися риби, близькі до відомих нам сучасних видів. У них були справжні кістяні щелепи, луска з налягаючих одна на одну пластин. Плавці мали своєрідний вигляд— нагадували маленькі весла з торочкою з м'яких променів. Ось чому цих риб назвали кистеперими.