Читать «Микола Амосов» онлайн - страница 5

Марія Сергіівна була категорично проти шлюбу Михайла з Єлизаветою. Вона навідріз не хотіла прийняти Єлизавету через її позашлюбну доньку, до того ж мала на оці багату наречену для Михайла, і навіть умовила сільського священика, аби той не вінчав молодих, через що їм довелося звернутися до іншої парафії.

Проти волі свекрухи Єлизавета таки вийшла заміж за Михайла Амосова через три роки їхнього знайомства. Мати спочатку не злюбила невістку, бо «узяли з приплодом», але віку доживати довелося при ній. Інші діти виросли, відділилися, всі жили непогано. Коли батько М. М. Амосова кинув сім’ю, бабка залишилася з Єлизаветою і Миколкою, не захотіла йти ні до своїх доньок, ні до інших невісток. Померла вона від раку сечового міхура, страждала від болю, проте Єлизавету, втомлену викликами, не турбувала. Амосов згадував, що хоча жінки й не надто багато розмовляли одна з одною, свекруха пробачила норовисту невістку, й вони помирилися, правда, надто пізно.

Хірург згадував: «Мене виховала мама, але став я Амосовим, а не Никаноровим. Виходить: гени». Від Марії Сергіївни Амосов успадкував раціональність і навіть у дечому скупуватість, силу волі, вимогливість до себе, вміння розмірковувати і визнавати власні помилки. Остання властивість червоною ниткою проходить через усе його життя».

Дядьки і тітки Амосова також були цікавими людьми, їхні біографії могли б лягти в основу сімейного роману-хроніки. Так, наприклад, Олександр Амосов працював у Пітері на заводі й став першокласним майстром. Талановитий, розумник, винахідник, він мав патенти і добре заробляв. Однак пив. У 1918 році повернувся до Ольхового. Там працював механіком на млині, тож його родина не бідувала. Але життя не склалося. Помер від пиятики, залишивши без засобів до існування чотирьох дітей. Молодший брат, Іван Амосов, закінчив технічне училище в Череповці, те саме, де згодом учитиметься М. М. Амосов. Був есером, загинув у 1918 році в сутичці з більшовиками. Тітка Катя вивчилася на акушерку, з нею в Амосова склалися дуже теплі стосунки, які тривали впродовж усього життя. Згодом знаменитий хірург назве її іменем свою доньку.

Батько Амосова закінчив два класи училища. Був достатньо грамотним, в юності працював у Рибінську, в брата Васі, набрався там культури. Позаяк багато читав. Разом із братом Іваном зібрав чималу бібліотеку: класика, політика (і Маркс, і Ленін), філософія, історія. Ця збірка книг, прочитана Амосовим в юності, стала фундаментом для його зацікавлення серйозними науковими знаннями: «Батьківські книги й мене вивели в люди. Оті есери з їхнім гаслом: «В боротьбі ти отримаєш своє право!»

Микола Амосов народився невдовзі перед Першою світовою війною; на її початок, у 1914 році, йому минуло вісім місяців. Часи були важкі, відпусток з вагітності та пологів не існувало. Мати працювала дуже багато, для Миколи взяли няньку. Бабуся заперечувала проти «такого панства», але мусила змиритися, тим більше, що, у зв’язку з роз’їздами на пологи, материнське молоко пропало і дитину довелося перевести на штучне вигодовування. Дитяча дієтологія тих часів диктувала свої правила і нянька повинна була все робити за тодішньою наукою: кип’ятити, перетирати, розбавляти. Тому в дитинстві Микола ріс доволі кволою дитиною, перехворів безліччю дитячих інфекційних захворювань, рахітом, однак перед школою виправився, зміцнів і перестав хворіти.