Читать «Маленький світ» онлайн - страница 7

Тей повернувся та й побрів у протилежний бік від святкуючих ембів у напрямку міста. Ще був час, він міг запросити Беша на свято і покінчити з цим. Та щиро його пробачити ніяк не міг. Він брів по майже порожньому містечку, й ноги самі йшли до Беша. Раптом біля його будинку почулися голоси. Було зовсім темно і розібрати постаті Тей не зміг, але голос Беша упізнав відразу:

— Так, вона все зробить як я казав!

— Але ж чому її досі нема? Свято мабуть скоро завершиться.

— Ні, ще рано, вона повинна показати, що була присутня там, а потім тихо зникнути. До будинку Зуфа не так далеко. Та не хвилюйся, вона так у мене закохалася, що навіть сумніватися перестала, робити це чи ні. Як тільки пляшечка буде у мене я передам її тобі, і більше я тобі нічого не винен, так?

— Так. Але спочатку настій повинен бути у мене! І що потім? Ти покинеш цю дівчину, чи все таки одружишся з нею?

— Що ти? Навіщо вона мені?! Ця дурепа і зараз мені проходу не дає, а що буде далі? Звичайно вона гарна, ласий шматок, але мені потрібно інше.

— Ти злий.

— Зрештою, це не твоя справа! Тобі від мене потрібно що? Настій? Ти його отримаєш! Все інше тебе не стосується! З Сідою я сам розберуся.

Тей стояв за деревиною і ледь стримував себе від люті. Накинутися зараз на негідника Беша стримували лише думки про сестру. До кінця не зрозумівши, що саме вона повинна була зробити, він знав тільки одне, її зараз же потрібно знайти і зупинити!

Свято майже закінчувалося, радісні емби обіймалися та раділи вітаючи одне за одного. Нарешті Зуф закликав усіх до тиші, і проголосив, що духи дали знак, і сьогодні він буде розповідати майбутнє. Враз галас ущух, та емби розсілися на свої місця. Вогнища вже не горіли так яскраво, і постать Зуфа вже не була такою чіткою. Та всі його бачили і чули кожне слово. Чаклун почав співати тиху пісню зачаровуючи слухачів низьким та дивовижним тембром голосу, готуючись до чарівного єднання з духами. Перед ним ставали один за одним ті хто мав питання. Дивним зміненим голосом старий розповідав їм те, що чув сам. Дехто радів, а дехто навпаки засмучувався після сказаного.

Тей прибіг у поле знервований та засмучений, він метався між принишклих ембів у пошуках Сіди. Та її ніде не було. Всі хто її знав лише зводили плечима, не маючи відповіді.

Нарешті прийшла черга Форо слухати пророчення. Він радів мов хлопчисько, і з нетерпінням став напроти Зуфа. Його питання були прості: про одруження, про дітей, про життя. Мати сиділа поруч з вологими від сліз очима. Вона також з нетерпінням чекала, що скаже чаклун.