Читать «Містика сновидінь. Практичний сонник» онлайн - страница 4

Б. До чого це ти?.. Я ж питала про Сонник!

А. До того, що всяка справжня розгадка сну — подія творча. Тлумачення сну — це творення оповідання про задум долі. Без натхнення вигадування є бездарним. Ти хочеш, щоб я запропонувала тобі не Сонник, а довідник. Щоб ти відкрила його і без будь-яких зусиль розуму і серця отримала однозначну вичерпну відповідь. А сни, за Цвєтковим, слід тлумачити так, «як тлумачили отці церкви Священне Письмо, як даоські монахи тлумачили п’ять тисяч ієрогліфів Лао Цзи: натхненням, одкровенням, несподіваним осінінням».

Б. Тобто, без Сонника?

А. З Сонником. Але відкриваючи його, ти маєш пам’ятати, що він — своєрідний шифр, за допомогою якого твоя підсвідомість спілкується зі свідомістю, дороговказ на перехресті доріг, який підказує тобі, куди рухатися, на чому слід зосередити свою увагу. Прочитавши його, ти маєш довіритися своїй уяві, інтуїції, життєвому досвіду…

Б. А якщо того, що ти перерахувала, обмаль?

А. Не прибіднюйся. Адже ти знаєш, що в народній поезії козак — сокіл, орел — володар неба, отже начальник, високопоставлений чиновник, впливовий ворог, а також герой, мужня, відважна людина; мак — квітка кохання і, водночас, смутку, розлуки. Якщо не свідомість твоя, то підсвідомість знає все чи майже все, що пропонує тобі Сонник. Але ти мусиш активізувати свої приховані знання. Часом, якщо тобі мариться якийсь чудернацький, страшний чи навпаки дуже радісний сон, який супроводжується бурхливими емоціями, знання активізуються самі й, прокинувшись, ти й без Сонника вгадуєш сенс свого сну і через певний час усвідомлюєш, що він був віщим. Здебільшого лише тоді більшість сновидців починають розуміти окремі деталі сну, аналізувати їх за допомогою Сонника, згоджуватися з ним чи ні, тобто, по суті, укладати власний Сонник. Для прикладу переповім тобі сон мого колишнього сусіда, яким зі мною поділився його син. На початку дев’яностих років сусід започаткував свій бізнес і успішно його провадив. Тоді ж приснилося йому таке: «Дивлюся через вікно свого будинку на подвір’я і бачу там чиюсь гарну рябу корову. Виходжу назовні, а там біля корови сидить товстелезна тітка в кухвайці. Доїть корову, а поруч вже стоїть одне відро з надоєм. Проте тітка продовжує роботу — смикає і смикає корову за дійки. Я бачу, що корова вже починає худнути. Кричу тітці: «Годі! Годі!», але вона не зважає на мене. Тру-диться й також худне, худне. Раптом лунає тріск і корова, переламавшись навпіл, падає на землю, а разом з тим і відра з молоком… Доярка зникає. Я підбігаю до корови, але бачу замість неї лише купу кісток».