Читать «Містика сновидінь. Практичний сонник» онлайн - страница 15

Я приїхала в санаторій. У мене дві важкі валізи. Мені хтось вручає ключ від кімнати. Я відчиняю її, заходжу… Вона невеличка, схожа на неприбрану палату в сільській амбулаторії. «Треба втікати звідсіля», — думаю я і відчиняю вікно. А там… довга рівна стежина. Зліва від неї ще сніг лежить, а справа — вже зеленіє молода соковита трава! Я вибігаю надвір і прямую стежиною… Відчуваю себе молодою і здоровою.

Прокинувшись, почала гортати Сонники. Весна не в сезон — до добра. Сніг, що тане — страх обернеться на радість. Зелена трава — надія, здоров’я.

Приємний сон збадьорив мене. Я продовжила лікування. Зо три тижні сподівалася покращання, але не діждалася і знову впала в депресію. І мені знову приснився підбадьорливий сон.

Я в магазині. Приміряю сукні — чорну, сіру, ще якусь… Жодне з них мені не подобається. Нарешті одягаю білу блузку і елегантний костюм салатового кольору. Він мені дуже личить. Милуюся собою і помічаю, що в магазин заходить знайомий чоловік, який вже десять років замешкує в Америці. Тішуся, що він побачить мене гарно зодягненою. Прямую до нього. Він здивовано, навіть з захватом розглядає мене.

Прокидаюся з посмішкою на вустах. Вірю, що неодмінно одужаю. Старанно виконую всі процедури, пробую читати, вишивати, охоче розмовляю з друзями. Минає місяць. Жодних змін. Я починаю думати, що мені приснилися не віщі, а оманливі сни. Примарилося те, про що я мрію, а не те, що буде. Впадаю в розпач. Не їм, не п’ю, ковтаю лише знеболюючі пігулки.

Й знову мені сниться кольоровий сон.

Гарячий літній день. Я йду вулицею. Зустрічаю лікаря, з яким приятелювала колись, в іншому місті. Він пропонує мені скупатися в озері, котре, начебто, знаходиться поблизу. Ми підходимо до озера. В ньому плаває сила-силенна людей. Я відмовляюся купатися і пропоную йому зайти до мене на каву. Квартира моя знаходиться, виявляється, неподалеку. Вона схожа на ту, в якій я колись замешкувала — три кімнати вагончиком і невеличка кухня. Готую каву. Раптом з’являється мій син. Йому не подобається, що я приймаю чоловіка, котрого він не знає. Він залишає нас і йде в одну з кімнат. Я подаю гостеві каву і поспішаю до сина. Він у залі. Стоїть на розкладній драбині й білить стелю. А внизу — донька фарбує стіну. Я повернулася на кухню і кажу гостеві: «Син затіяв ремонт. Може, допоможеш йому?» Той згоджується. Я запроваджую його в найменшу кімнату, де вже знаходяться банки з фарбами,  малярські інструменти. Повертаюся на кухню і починаю готувати обід. Через якийсь час заходжу туди. де трудився гість. Той уже завершив ремонт. Стеля білосніжна, стіни світло-зелені. Під стелею, вздовж стіни висять на срібному шнурку разки намистин — наче кришталевий дощ. Прямую в зал. І там стеля біла, стіни світло-зелені, сяє велика кришталева люстра. А в третій кімнаті на ніжно зелених стінах розвішані барвисті пейзажі в гарних рамах…

Прокинулася щасливою. Моє тіло — це дім (квартира) для душі. Воно, на щастя, не зруйноване, але занедбане і потребує негайного ремонту. Й здійснити його мені допоможуть мої діти і лікар!