Читать «Лицар Відображень» онлайн - страница 3

— … І клянись служити мені, — донеслися слова Ясри.

Губи Шару заворушилися.

— І клянуся служити тобі, — видихнув він.

Вона повільно опустила руки, і силова лінія, що тримала його, стала подовжуватися. Поки він опускався на розколоту підлогу Фортеці, вона зробила лівою рукою жест, який нагадав мені, як одного разу я бачив знак, яким диригент оркестру велів вступати дерев'яним духовим інструментам. Від Фонтана відокремився великий згусток полум'я, впав на Шару, стік по ньому і пішов у землю. Все це сталося миттєво, але сенсу я не вловив…

Шару продовжував повільно спускатися, немов на небесах хтось ловив на нього крокодилів. Коли його ноги наблизилися до землі, я виявив, що затамував подих, співчутливо очікуючи, що тиск на його шию ослабне. Проте цьому не судилося статися. Досягнувши землі, його ступні увійшли в неї і він продовжував спускатися, немов був незрозумілою голограмою. Шару занурився по щиколотку, потім до колін, і все йшов і йшов у землю. Тепер вже було важко сказати, дихає він, чи ні. З губ Ясри злітала тиха літанія команд, а від Фонтана раз за разом відділялися вогненні полотнища, які розхлюпувалися по Шару. Той занурився вже вище пояса, потім до плечей і трохи вище. Коли видна була вже тільки голова з розкритими, але нічого не видячими очима, вона зробила ще один рух рукою, і подорож під землю було зупинено.

— Віднині ти — вартовий Джерела, — оголосила вона, — і відповідаєш тільки переді мною. Ти визнаєш це?

Потемнілі губи скривилися.

— Так, — був у відповідь шепіт.

— Тепер іди, збери полум'я, — наказала вона, — почни своє перебування на цій посаді.

Здається, він кивнув — в ту саму мить, коли знову почав занурюватися. Ще трохи, і залишився тільки схожий на вату клаптик волосся, а в наступну мить земля поглинула і його. Силова лінія зникла.

Я відкашлявся. Тут Ясра впустила руки і обернулася до мене. На її губах грала легка усмішка.

— Він живий чи мертвий? — Запитав я, і додав:

— Чисто академічний інтерес.

— Далебі, я точно не знаю, — відповіла вона. — По-моєму, всього потроху — і як у всіх нас.

— Страж Джерела, — задумливо мовив я. — Цікаве існування.

— Краще ніж бути вішалкою, — зауважила вона.

— Смію думати.

— Гадаю, ти вважаєш, що за те, що ти повернув мене в колишній стан, я повинна тепер відчувати до тебе певну подяку, — заявила вона.

Я знизав плечима.

— По правді кажучи, у мене є про що подумати, окрім цього.

— Ти хотів покласти край розбрату, — сказала вона, — а мені хотілося повернути цей замок. До Амбера у мене, як і раніше, немає добрих почуттів, але я бажаю сказати, що ми квити.

— Так і вирішимо, — сказав я їй. — Є ймовірність — правда, вона невелика, — яку я можу розділити з тобою.

Хвилину вона вивчала мене примруженими очима, потім посміхнулася.

— Щодо Люка не турбуйся, — сказала вона.

— Але я не можу інакше. Цей сучий син Далт…

Вона продовжувала посміхатися.

— Ти знаєш щось, чого не знаю я? — Запитав я.

— Багато всякого, — відповіла вона.

— Може, тобі хотілося б поділитися чимось?

— Знання — товар, що не залежується, — зауважила Ясра. Тут земля слабо затремтіла, а вогняна вежа захиталася.