Читать «Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)» онлайн - страница 8

2500 зелізничників (з того 700 у Львові),

5(Ю почтовців (з того 60 у Львові),

50 судовиків,

60 автономічних урядників.

Про усунення зі служби і переслідування учи-телів української народности говоримо окремо.

Се усунення Українців зі всіх публичних урядів означає з одного боку віддання українського населення на повну саяоьолю польських урядників, з другого боку засудження над 10.000 українських урядничих родин на безробіття і голодову смерть.

Таким способом польське правительство руйнує матеріяльно і винищує фізично українську інтелігенцію.

Мотивом неприняття українських урядників до служби, який повторяється в усіх рішеннях і заявах польського правительства е те, що дана особа я є неприхильно настроєна до польської держави і тому не може бути урядником польської Ренублики".

Сей мотив не має правної підстави, бо Східна Галичина не є частю Польщі і урядники Східної Галичини не повинні бути „урядниками Польської Репу-блики“.

З другого боку треба ствердити, що в цілій Східній Галичині нема Українця, який був би прихильно настроєний до польської окупації Східної Галичини! Огже за „неприхильність до польської держави" мусіла би Польща винищити все українське населення Східної Галичини, — що вона й робить!

4. Переслідування української преси.

Українська преса під польською окупацією здавлена військовою і цивільною цензурою, яка конфіскує майже кожде число Газети, накладав грошеві кари, арештує редакторів і вакривае видавництва.

Як тільки польські війська 22. падолиста 1918 за-няли Львів, при загальнім нищенню будинків і льогіалів українських інституцій улягли також знищенню редакції українських Газет.

Особливо потерпіло видавництво дневника „Діло" і тижневника „Свободи“, органів найвпливовійшоїукра-їнської (національно-демократичної) партії, які виходили від 1880 р. Льокаль сього видавництва відвідували польські жовніри кілька разів, оставляючи за кождим разом що-раз більшу руїну. Меблі, бібліотеку, часописи, рукописи, листе, ділові книги нищено, а вартісні предмети рабовано.

Коли польський комендант міста ґен. Роя українській делеґації заявив, що ніщо не стоїть на перешкод¹ видаванню украївської преси, „Д*ло“ почало появлятися. Одначе вийшли тільки два числа: з 28 і 29 падолиста 1918. Дня 29. падолиста 1918, коли число з ЗО. падолиста 1918 вже було готове до друку, яьився в редакції відділ польського війська, обявив „Діло“ закритим і арештував усіх присутних членів редакційного і ад-міністраційного персоналу.

Коли в кілька днів пізнійше депутація українських жінок була в нового коменданта ґен. Розвадовського, він, вичисляючи ріжні українські „злочини“ проти польської власти, сказав: „Ми позволили видавати „Діло", одначе воно почало так писати, що я наказав його замкнути і редакцію арештувати. Може бути, що знов позволимо видавати його. Але знайте, за першу статтю, яка мені не подобається, накажу редактора поставити під мур і розстріляти.“

Ні „Діло*⁴ ні „Свобода“ більше не появилися. Не вважаючи на всі українські заходи, польські власти не зняли заборони видування сих газет. Сороклігня традиція „Діла“ і „Свободи“ видалася їм занадто небезпечною для польської політики в Східній Галичині.