Читать «Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)» онлайн - страница 44

Ся велика земельна власність виносить, як уже подано, 2,089.853 га. Одначе на ріжні роди управи припадає з сього тільки менша часть, а саме 198.488 га; решта припадає головно на ліси (1,162.256 га), далі на озера, стави і мокряки (15.305га), на під будівельні ґрунти (5484 га) і на ріжні неужитки (15.290 га).

Таким чином на ціли земельної реформи можна ужити з великої земельної власности тільки 891.488 га, себто ту часть, яка припадає на ріжні роди управи. Ліси, озера, стави і т. п. перейшли би на власність держави.

Отже земельний фонд на ціли земельної реформи в Східній Галичині виносивби коло 900.000 га. З нього треба наділити землею до 600.000 селянських родин або три міліони населення.

З сього бачимо, що запас землі, який може бути ужитий на земельну реформу в Східній Галичині, в в порівнанню з запотребуванням невеликий, що робить проблему земельної реформи нелегкою^3.

В кождім разі треба ствердити, що в Східній Галичині нема місця на кольонізацію зпоза границь краю, бо запас землі не ьистане навіть на обділення потребуючого місцевого населення. Така ко-льонізація означалаби господарську руїну трьох міліонів місцевого сільського населення і цілого краю.

Б. Під національним оглядом. Ужиття великої земельної власности в Східній Галичині на ціли земельної реформи в користь безземельного і малоземельного місцевого селянства малоби той наслідок, що польське землеволодіння в краю майже зовсім зникло би, а українське скріпилося би. бо земля польських дідичів перейшла би до українських селян.

Таким чином акт соціальної справедливости — земельна реформа в користь селянства — був би рі яо-часно актом національної справедливости: земля віді— брана перед віками українському вародови польськими завойовниками, перейшла би знов у руки свого правного власника — українського народу.

4. Польські пляни що-до Східної Галичини.

Замість земельної реФорми-кольонізація.

Тому, що Східна Галичина е український край, заселений українською народньою масою, політичні, соціальні і господарські реформи, які лежать в інтересі широких народніх мас краю, йдуть рівночасно по лінії українських національних інтересів.

І навпаки, тому, що Поляки в Східній Галичині — нащадки колишніх польських завойовників — хотять далі вдержатися на становищі володарів краю, ті самі політичні, соціальні > господарські реформи звертаються проти їх пануваннл в краю.

Сей конфлікт між інтересами місцевого населеннл і інтересами польського пануваннл дуже ярко виступає також при земельній реформі.

Польща, як відомо, стоїть на тім, що Східна Галичина повинна творити часть польської держави. Тим-часом земельна реформа усунула би історичну і доси найсильнійшу підставу польського панування в Східній Галичині: польських великоземельних власників.

Польща знає, що доки Східна Галичина буде українським краєм, доти її панування в сім краю не буде певне. Силою оружя, при матеріяльній допомозі і політичній санкції антанти, Польща могла завоювати Східну Галичину і може якийсь час держати її під своїм пануванням. Одначе ніяка сила оружня не зможе вирвати українському народови Східної Галичини його національної душі, заставити його зректися ідеї національної незалежности у власній національній державі, признати свою завойовницю — Польщу — своєю вітчиною.