Читать «Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)» онлайн - страница 12

Поборюванням голоду польські власти зовсім не займаються. Поживи не доставляють. Набуття їх не улекшують. Навпаки, тільки утруднюють як акцію само-помочи самих селян так і діяльність українських інституцій.

Не тільки українська, але й польська преса приносить описи сцен, як українське населення 8 гір мандрує сотки кільометрів на Поділе, щоб купити трохи збіжа, а коли вертав, по дорозі те збіже відбирають їм жандарми.

* *

В парі з голодом іде тиф. Які застрашаючі його розміри, нехай свідчать циФри. Санітарний шєф „Мало-польщі“ др. Міколайскі подав в урядовій „Ґазеті Львов-скій“ ч. 70 з 29. марта 1920, що число занеду-жань на тиждень виносило в грудні 1919р. 5000осіб.

в січні 1920 р. 4252 осіб, в лютім 5000 осіб, в марті 5000 осіб. Смертність — як подає той сам др. Міко-л: йекі в „Ґазет-і Львовск-ій“, ч. 72 з 31. марта 1920,

— піднеслася від початку 1920 p. s 10 °/о на 19%» доходячи декуди до 25%» ^{а в} гірських околицях навіть до 50%-

Для поборювання сеї страшної пошести польські власти не вробили нічого. Як доносить львівський „Дзеннік Іюдови“, ч. 88 з 12 цвітня 1920, — „санітарний шєф Малопольщі др. Міколайскі перед кількома днями офіцІяльно заявив, що треба ратуваги Західну Галичину, де льокалтція ще можлива; зате пожар у східній части краю вже не дасться опанувати і треба ждати, аж він, вигорівши, сам погасне“.

Огсе погляд офіціальних польських кругів. Так! Рятувати від тифу треба тільки польську Західну Галичину, а в Східній нехай українське населення вигине! Тогді лекше буде вдержати край для Польщі і скольонізувати польським населенням!

Санітарні колюмни, висилані польськими властями для поборювання тифу, затіпалися реквізиціями предметів поживи в українського населення, — на що повно нарікань в польській пресі (прим, цитований висше „Д46ННІК Людови*). _{# #}

♦

1 в санітарній области польські власти мають на увазі передовсім польщення Східної Галичини.

За австрійських часів істнувало в Галичині „Галицьке Товариство Червоного Хреста“, яке було автономною філією австрійського Червоного Хреста. До сього товариства належали Поляки, Українці й /Кяди.

На вагальних зборах ЗО. липня 1919 польські члени Товариства рішили перемінити товариство на „Мало-польський Відділ Польського Червоного Хреста'¹, чим унеможливили Українцям дальш/ працю в товаристві.

Коли польське правительство утворило для поборювання тиФу окрему орґанізацію, т. зв. „Цекадур“, Сама-ританська Секція Українського Горожанського Комітету звернулася до сеї ораґнізації з предложенням спільно'-' акції, жертвуючи свій персонал і ліки та жадаючи тільки внутрішвої автономії. Одначе се предложення української орґанізації зустрілося з відмовою.

9. Положення українського населення гірше, ніж Муринів

в Африці.

На закінчення сеї характеристики польської адміністрації в Східній Галичині наведемо свідоцтво польського соймового посла Заморського, одного з найбільш украївожерних польських політиків. Його нагле внесення в справі управильнення відносин в Східнії^1, Галичині являється страшним актом обвинення цілого польського режіму в сім нещаснім краю, тим страшнійшим, що походить від одного з політичних стовпів того режіму.