Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 8

Отже, зрозуміло, що піренейські народи так ніколи й не сприйняли сучасну релігію праці та цінність утилітарної діяльності. Справжньому португальцю або іспанцю гідна бездіяльність завжди здавалася кращою, ба навіть шляхетнішою, ніж божевільна боротьба за хліб насущний. Ідеалом, яким захоплюються обидва народи, є життя великого сеньйора, позбавлене будь-яких зусиль, будь-якої турботи. Отже, поки протестантські народи виславляють і звеличують ручну працю, піренейські нації здебільшого дотримуються цінностей класичної античності. Серед них панує античне розуміння того, що дозвілля набагато важливіше за працю, а сама по собі виробнича діяльність не настільки цінна, як споглядання чи любов.

* * *

Тож зрозуміло, що відсутність цієї моралі праці чудово узгоджується з невеликими здатностями до суспільної організації. Дійсно, смиренне, безіменне й безкорисливе зусилля є потужним чинником спільності інтересів і само по собі стимулює раціональну організацію людей і живить зв’язність між ними. Там, де переважає будь-яка форма моралі праці, навряд чи бракуватиме порядку та спокою серед громадян, оскільки ці два чинники необхідні для гармонії інтересів. Правда в тому, що для іспанців і португальців мораль праці завжди була екзотичним плодом. Тому не дивно, що у цих народів ідеї солідарності так і не вкоренилися.

До речі, у них ця солідарність існує лише там, де сентиментальні зв’язки переважають над корисливими інтере­сами, — у сімейному колі або у колі друзів. Ці кола жорстко обмежені, приватні, скоріш ворожі, ніж сприятливі для створення об’єднань у ширшому просторі, на професійному чи національному рівні.

Автаркії індивідуума, крайньому звеличенню особистості, основній пристрасті, яка не терпить компромісів, можна протиставити лише одну альтернативу: відмовитися від цієї особистості на користь великого блага. Саме тому покірність, яка зустрічається дуже рідко та дається дуже важко, інколи для піренейських народів перетворюється на найвищу чесноту серед усіх наявних. І не дивно, що ця покірність — сліпа покірність, яка визначає основні середньовічні та феодальні принципи вірності, — ще й досі для цих народів є єдиним по-справжньому сильним політичним принципом.

Прагнення розпоряджатись і готовність виконувати накази однаково притаманні піренейським народам. Диктатури та Свята інквізиція, здається, є такими самими типовими проявами їхнього характеру, як і схильність до анархії та безладу. На їхній погляд не існує іншого типу цілком допустимої дисципліни, крім тієї, яка ґрунтується на надмірній централізації влади та покорі.