Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 14

Можна сказати, що присутність негрів завжди була обо­в’язковим чинником поширення й розвитку колоніальної системи землекористування. Корінні мешканці цієї землі, судячи з усього, добровільно займалися видобутком корисних копалин, мисливством, риболовлею, певними видами ремесел і розведенням худоби. Утім, їм важко було призвичаїтися до старанної та методичної праці на плантаціях цукрової тростини. Від природи вони були схильні до менш рутинної праці, якою могли займатися без примусу та нагляду й обліку з боку чужинців. Оскільки їхній характер був надзвичайно мінливий, їм були недоступні такі поняття, як акуратність, сталість і точність, які становлять для європейця нібито другу натуру і здаються основними вимогами соціальної й громадської поведінки. У результаті виникало взаємне непорозуміння, яке з боку індіанців майже завжди втілювалось у формі впертого опору, у тому числі мовчазного й пасивного, наказам панівної раси. У цьому вони були по­діб­ні арауканам з Антильських островів, про яких французькі поселенці казали, порівнюючи їх із неграми: «Regarder un scuivage de traveis c’est le battre, le battre c’est le tuer — battre un negre c’est le nourrir».

У напівкапіталістичному виробництві, яке було здебільшого орієнтовано на зовнішнє споживання, неминуче по­вин­ні були переважати в основному кількісні критерії. Дійсно, лише з певними застереженнями можна застосовувати слово «сільське господарство» до процесів землевикористання, які широко впроваджувалися в країні на плантаціях цукрової тростини. За такого ведення господарства європейський підхід виявився ще більш згубним, аніж примітивні методи, які застосовували індіанці на своїх плантаціях. Якщо в деяких випадках поселенцям і вдалося закріпитися на місцевості, не варто пояснювати цей факт дбайливою прив’язаністю до землі, притаманною селянам суто аграрних народів. Річ у тім, що завдяки щедрій й багатющій природі Бразилії величезні земельні ділянки використовувалися й сьогодні ще використовуються як для розробки корисних копалин, так і для сільського господарства. Якби не було робочої сили рабів і цієї родючої землі, землі, яку розбазарюють і руйнують замість того, щоб ретельно оберігати, подібна ситуація була б неможлива.

Поза сумнівом, португальці прибули сюди у пошуках багатства, але багатства, здобутого ціною зухвалої відваги, а не ціною наполегливої праці. Саме того багатства, яке насправді вони звикли отримувати в Індії, торгуючи спеціями та дорогоцінними металами. Прибутки, які вони мали від самого початку, повністю покрили зусилля, витрачені на розведення цукрової тростини та виробництво цукру для європейських ринків, адже вони, зрештою, докладалися потом і кров’ю негрів, утім, слід було зробити так, аби ці зусилля були максимально примітивними, якнайкраще пристосувавши їх до чіткого виконання різних операцій.