Читать «Конча» онлайн - страница 2

«Які ж знадливі ті хлопці!» — думала Конча. Звісно, вона з жадним не розмовляла, але вони такі гарні. Чи вийде вона коли заміж?.. Їй до шістнадцяти років бракує всього дев’ять місяців, а її сестра в перших, як виходила заміж, мала тільки п’ятнадцять, та й не дуже була вродлива — всі так кажуть. А вона й хатню роботу вміє незгірше за матір — зготувати салат, розпалити жарівню.

Аж ось одного дня сталося диво. Якийсь юнак написав батькові, що бачив, як його дочка йшла до церкви, й запалав до неї коханням. А знаючи, що вона вільна, просить прийняти його до своєї родини. Юнак підписався: «Фернандо Санхес із Серано».

Усі полегшено відітхнули і, поки батьки перевідували хтозна в кого про юнакові статки, родину, вдачу тощо, Конча розмірковувала, який він на вигляд і чи має на носі бородавку, як її батько.

Дон Фернандо дістав запрошення і призначеного вечора прийшов у гості. Він здебільшого розмовляв з господарем дому, був страшенно уважний до господині, вдавав, ніби й не помічає тієї, що запалила в ньому таке гаряче кохання, — одне слово, поводився, як зразковий наречений-іспанець.

На прощання господар сказав йому:

— Мій дім — ваш дім, якщо ви захочете вшанувати його своєю присутністю.

За іспанським звичаєм це означало, що освідчення юнакове прийнято.

Отже, молоді заручилися й тепер могли розмовляти одне з одним, відділені тільки залізними гратками. І часто, як Фернандо приходив увечері в гості, він не брався навіть нагору, а спинявсь під загратованим вікном кімнатки внизу. В кімнатці стояла Конча, і вони перешіптувалися крізь грати так тихо, що перехожий не почув би жадного слова, хоч би й опинився коло самого Фернандо. Але стояти під вікном було холодно і втомно, та й Конча дуже ризикувала, зважуючись поцілувати його крізь грати, тому скоро молоді заявили, що хочуть одружитися. Батьки знову полегшено відітхнули: пора заручин — вельми тяжка пора: треба мати на кінчику кожного пальця по окові, та ще й водночас удавати байдужого.

Молоді побралися й лишились мешкати в її батьків, аж поки зможуть забезпечити себе самі. Але минуло п’ять років, а вони й не пробували себе забезпечити. Старі пригрозили, що викинуть їх на вулицю. Тоді Фернандо знайшов собі місце в’язничного наглядача в сусідньому містечку.

Конча була тоді в розповні своєї вроди, і Фернандо не дозволяв їй виходити самій, а знайшов якусь жінку, що робила їм закупи. А ввечері він прогулювався разом з Кончею.

Потім, як спав перший цвіт із Кончиної краси, їй доводилось уже самій купувати салат, картоплю, болонські ковбаски й деревне вугілля. А ввечері Фернандо розважався в пивниці, залишаючи її саму вдома, і вона, дрімаючи на стільці коло хвіртки, чекала його до ранку.

Якось, коли сеньйора Конча повернулася з ринку, вона побачила, що Фернандо пригортає й виціловує її небогу, що саме в них гостила. Але ж він голубив її тільки тому, що дівчина нагадала йому той час, коли його люба Конча була ще молода.