Читать «Контрасти» онлайн - страница 10
Винниченко Володимир
— Семен!.. Семен!.. їдь сюди!
Семен поверта коні, гецає по борозні й хутко під'їжджа до неї.
— Там зосталося що-небудь?.. Хліб, м'ясо?.. — питає вона.
— Зосталось...
— Виймай сюди все, все!.. Треба людям цим дать...
Зачувши «хліб», «м'ясо», полтавці як електричною течією проймаються. Вони жадно переводять очі на Семена й починають зорити за ним. Зобачивши, що він зліз з брички й почав щось виймати з неї, вони починають посовуватись вперед, поминати панів і наближатись до брички. Гликерії видно, що й чоловічкові страшенно хочеться побігти туди, але він з делікатності стоїть перед нею без бриля, щось говорить і тільки іноді погляда на Семена пильним оком.
А Гликерії аж досадно дивитись, як Семен, з своїм звичайним флегматично-покійним виглядом і з «ароматною» в куточку рота, помалу вийма французькі булки, якісь коробки і, морщачись від диму з «ароматної», що лізе йому прямо в око, не хапаючись, кладе додолу.
Помітивши щось надзвичайне біля брички, останні заробітчани підходять ближче, й навіть коло вогню нікого не зостається, — валяються тільки свитки, клунки, коси, граблі й таке інше.
Валка починає густи, турбуватися, чується шепотіння:
— Прислано панів з хлібом. Годувать будуть на одробіток.
— Де на одробіток?.. Це наймать зараз будуть. Дають по 50 на своїх харчах.
А в другому місці, надто де дівчата:
— А диви, он у тої, що з квітками на голові... Десь дороге! Й за п'ять рублів не купив би!
— Цить... Слухають!
— Та й вино їм давать? — вмить гукав Семен.
— Ах, боже ти мій! — нервово повертається до його Гликерія. — Усе, усе давай!
І їй видно, як Семен, звертаючись до Дуньки, що склада все на розіслану долі скатерку, стискує плечима й, іронічно посміхаючись, щось говорить до тої. Потім обоє беруть за кінці скатерки і важно проходять до Гликерії повз заробітчан, які починають напирати одне на одного й зазирати у скатерку. І після того, як хто зазирає туди, по валці проходить гомін і чути:
— Паляниці... Ковбаси...
А Семен тільки пихкає «ароматною» й іноді строго кричить:
— П-а-ді! — І коли його не розуміють, сердито говорить: — Ану ж з дороги! Повилазило, що несу?
Заробітчани уступаються, подаються трохи назад, а Семен з Дунькою урочисто проходять між ними, несучи скатерку, як покійника.
— Роздавать? — зупиняючись недалечке від Гликерії, питає Семен.
По слові «роздавать» по валці пролітає шум, як від подиху вітру у лісі.
— Роздавай, роздавай!
— Та й вино їм давать?
Гликерії хочеться кинутись на його й побить йому тим самим вином його голову.
— Семене! — стримуючи себе, глухо говорить вона і мовчки дивиться на його. Семен поспішно нахиляється до скатерки і перш усього виймає пляшку вина.
— У що вам наливать?.. Давай там, — кричить він на заробітчан, що вмент обтовплюють його, — казанки, давай горшки.
Дехто випручується, біжить до клунків і, справді, з казанком або горщиком вертається назад. Семен починає розливати вино, й іронічна посмішка знов з'являється під «ароматною». Гликерії навіть вчувається, як він повинен говорити до серйозної й посмутнілої Дуньки: