Читать «Конкурс Найбридкіших Смертників» онлайн - страница 5

На обіди і вечері дітей возили до найдорожчого ресторану в Познані, де був великий вибір наїдків та напоїв, а бажаючим подавали навіть легкі наркотики. На прес-конференції журналісти насамперед поцікавилися, чи замовляє хтось ці наркотики, і були розчаровані негативною відповіддю. Тим не менше більшість газетних публікацій, які вийшли наступного дня, розпочиналася із розмірковувань, наскільки моральним є саме цей елемент програми. Жовта преса пішла ще далі і припустила, що під виглядом легких наркотиків дітям пропонують кокаїн або і героїн, та ще й примушують казати неправду на прес-конференціях. Власники ресторану навіть подали в суд за наклепи на одне із познанських видань.

Після кількох днів, проведених у Познані, фіналісти Конкурсу перемістилися до Ґданська, де їх приймали не менш урочисто, а для повноти вражень розмістили у найдорожчому готелі морського узбережжя в Сопоті, десь за годину автомобілем від центру міста. Прес-конференцію довелося перенести через погіршення стану Петрика, якого два дні не відпускав сильний спазм головного болю. Лікар, який супроводжував поїздку, навіть побоювався, що хлопчика доведеться терміново відправити додому. Але біль попустив, і рентген показав, що волосся Петрика виросло ще на кілька міліметрів, небезпечно наблизившись до найчутливіших ділянок кори головного мозку. Тепер він майже безперестанку блював, що зовсім не відлякувало журналістів, швидше навпаки, вони з готовністю підставляли свої мікрофони та відеокамери під бризки Петрикового блювотиння з кров’ю, а ефектні кадри друкувалися на перших полосах газет. Екскурсію історичною частиною Ґданська організатори відмінили, і дітей просто провезли вздовж центральної вулиці, а щоб вони не перевтомилися, всіх посадили в інвалідні візочки, навіть Орисю і Лесю, які ще здатні були пересуватися самостійно. Діти мовчки роздивлялися дощові ринви, які закінчувалися фігурними драконячими головами із литва. Із цих роззявлених пащ у дощові дні на бруківку напевно стікає вода.

У Ґданську їм роздали туристичні буклетики російською мовою, з яких можна було довідатися, що вулички у місті красиві, інтер’єри історичні, готелі комфортабельні, а кав’ярні затишні. «Познанський екскурсовод хоча б дати якісь називав, нехай вони і не запам’яталися, а все ж таки інформація», – подумали собі Орися і Леся. Буклет завершувався фразою: «Тихая, уютная улица Маряцка пленяет романтизмом». І звучало це чомусь майже загрозливо, можливо, через те, що маріїнська символіка в назві вулиці у цьому «моряцькому», ледь не «боцманському» варіанті перекладу відгонила якимось нічним портовим притоном.

Протягом трьох наступних днів діти багато сиділи на морському березі, вдихали вологе повітря і спостерігали за чайками, а останнього ранку перед від’їздом ще раз прогулялися центральною вулицею, куди з бічних провулків м’якими бруднуватими клаптями виповзав туман і прокладав поперечні борозни у заломлених поміж будинками променях сонця. Орися сказала, що її тато, який захоплюється фотографією, називає це «добрим світлом».