Читать «Колекція професора Стаха. «Портрет» Ель Греко» онлайн - страница 91

— Ви не домовлялися з Прусем про цю зустріч?

— Ні.

— А чи знали ви про шахрайство Пруся? — раптом втрутився Козюренко. — Мерзотник, кажуть, награбував понад сто тисяч!

Слідчий незадоволено подивився на нього, навіть підніс руку, немов застерігаючи.

— Невже сто тисяч! — сплеснув руками отець Юліан. — Боже мій, страшні гроші!

— Страшні, — ствердив Козюренко, не звертаючи уваги на слідчого. — Два будинки мав, мерзотник, один у Желехові, другий у Львові. Правда, один ніби належить коханці… Розумієте, коханку утримував, а до вас на прощу ходив. Отак люди влаштовуються! — зареготав.

— Ай-яй-яй, як негарно! — похитав схожою на кавун головою отець Юліан. — Не сподівався від Пруся. Червоний партизан, — промовив піднесено, — і сто тисяч, два будинки, коханка! Свята церква засуджує його!

— Та ще й який будинок! — Козюренко навіть підвівся на стільці. — Двоповерховий і в гарному районі, на розі Гірської і Тополиної. Коханка збирається половину будинку комусь найняти…

— Це, товаришу капітан, не стосується справи, — нарешті обірвав його слідчий. Обернувся до каноніка. — З протоколу, підписаного вами, з'ясовується, що з вісімнадцятого по двадцяте травня ви хворіли й нікуди не виходили з квартири вашої сестри?

— Атож, — кивнув канонік.

— Доведеться мені самому оглянути квартиру, — вирішив слідчий.

Капітан автоінспекції сприйняв це як недовіру до себе й невдоволено закусив губу. Але не заперечував. Він сам сів за кермо, і «Волга» з жовтою смугою вздовж кузова запетляла по вузьких львівських вулицях у напрямі Високого замку.

Козюренко довіз слідчого і отця Юліана до будинку на Парковій, та сам вирішив уже не йти з ними. Постояв біля парадного, роздивляючись.

Весь перший поверх займала продовольча крамниця з підсобками. Саме під'їхав грузовик, і вантажник, сперечаючись із шофером, сердито кидав у кузов дерев'яні ящики.

Ціла гора ящиків лежала і з тильного боку будинку — вантажник таки мав рацію, дорікаючи шоферові за несвоєчасне вивезення тари. Козюренко підійшов до пожежної драбини, постояв, подумки прикидаючи відстань від неї до землі. Високо, не стрибнеш… У кущах, якими заріс схил гори, щебетало птаство. Козюренко подерся в чагарник. Виліз, невдоволено обтрушуючись. В руках тримав довгу палицю. Поклав її в машину. Ще раз обійшов навколо будинку і зустрів отця Юліана й слідчого, які виходили з парадного.

— Довелося вибачатися перед попом, — мовив слідчий, коли Козюренко вивів машину з Паркової. — Непричетний він до цієї справи.

— Так, алібі в нього солідне, — згодився Роман Панасович.

Вони під'їхали до управління. У кабінеті на Козюренка вже чекав Владов. Нічого не запитав, але дивився так пильно, що Роман Панасович змушений був пояснити:

— Щиро кажучи, не сподобався мені святий отець. Емоції, щоправда, — поганий порадник… Але чорні сутани не викликають у мене пошани. Зробімо от що, Петре. Треба поселити на Тополиній сьогодні ж когось з управління. Бажано жінку. Сусідам, коли що, назветься сестрою Суханової. Можливо, до неї завітають, щоб найняти півбудинку і захочуть оглянути, то нехай покаже… Друге. — Подав Владову разовий талон на телефонну розмову. — З'ясуйте, коли цей абонент викликав Желехів.