Читать «Колекція професора Стаха. «Портрет» Ель Греко» онлайн - страница 12
Ростислав Федосійович Самбук
— Який мав вигляд — одяг і зовнішність? — перебив його майор.
— Чоловік у світлій сорочці з короткими рукавами.
— Літній чи молодий?
— Ну, такий ставний. Гарний хлопець.
— Приблизний вік? Зовнішність?
— Я ж кажу, у світлій сорочці, стоїть біля ресторану й чекає.
— Але ж ви бачили його обличчя, запам'ятали?
Таксист переступив з ноги на ногу, признався розгублено:
— Наче бачив, та не запам'ятав. Ставний, точно, ставний, гарний хлопець.
— Кажете, хлопець, отже — молодий? Чому так вважаєте?
Нараз у таксиста сяйнула якась думка і переможні нотки з'явилися в його голосі:
— А хто ж такі кепки зараз носить? Такі, знаєте, майже без козирка. Тільки молоді.
— П'яний чи тверезий?
— Ви що, на роботі ж я! — образився водій.
— Та не ви, пасажир ваш?
— Пасажир!.. — раптом ледь не закричав таксист. — Який пасажир — бандюга! Він мене мало не вбив!
— Спокійно, — поклав йому руку на плече Шульга, — справді — бандит, і ми затримаємо його. Отже, п'яний чи тверезий?
— Певно, тверезий. Тримався добре. Хоча запах був. Це коли він мені тицьнув пістолетом у потилицю, нахилився, значить… Тут я і відчув — трохи пахне. Тепер згадав, тоді мені було все одно — він же мало не вбив мене.
— Але ж не вбив! — обірвав його Шульга. Не мав часу вислуховувати скарги потерпілого. На це буде час потім, якщо вони одразу не затримають злочинця. — Він назвав адресу — куди їхати?
— У Вишнянку. По Окружній.
— Дорогою розмовляли?
— Мовчав. Сів на заднє сидіння за мною і мовчав. Я відразу подумав — чому на заднє?
— І він наказав зупинитися тут?
— Так. Я, звичайно, на узбіччя, він тут мені й тицьнув у потилицю. Звелів закласти руки назад… — Таксист показав, як саме. — Ну, обшукав мене, забрав гроші і втік…
Що відбулося далі, майорові було відомо з розповіді автоінспектора, який перший намагався затримати злочинця.
Лейтенант Голота їхав мотоциклом до контрольного пункту державтоінспекції поблизу Вишнянки. Проминув таксі з увімкнутими підфарниками, не звернувши на нього особливої уваги. Та раптом таксист засигналив різко й вимогливо, вискочив з машини й побіг навздогін мотоциклу, розмахуючи руками. Лейтенант з'їхав на узбіччя, озирнувся і побачив, що таксист показує на кущі за придорожньою канавою. Йому навіть здалося, наче там майнула якась тінь.
— Грабіжник! — кричав таксист. — Він пограбував мене! Наздоженіть його, он він!..
Голота одразу збагнув, у чому справа, і, не роздумуючи, кинувся в кущі.
— Обережно, він озброєний… — крикнув йому вслід таксист, і лейтенант на ходу витягнув з кобури пістолет.
За кущами починалися густі посадки. Лейтенант незабаром втратив орієнтацію, зупинився, прислухаючись, та нічого не почув і повернувся на шосе. Вислухавши оповідь таксиста, увімкнув рацію і викликав оперативну групу.
Розслідування справи про напад на сержанта Омельченка у Шульги майже застопорилося, і в душі майор навіть зрадів, почувши про випадок на Окружній. Подумав: «Можливо, це той самий злочинець, що мало не вбив Омельченка. Певно, наслідив так, що вдасться його взяти одразу, — і треба одразу, адже щастя, що з Омельченкового пістолета ще не зроблено жодного пострілу…»