Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 59

До цього слід додати, що книжник Мойсей багато в чому сприймав події в Польщі за наслідками їх для волинян: тяжким пораненням самого Романа, великими втратами у війську князя. Автори польських “рочників” дають близьку до опису Вінцентія Кадлубека характеристику бойових дій на річці Мозгаві. Більшість з них вважає, що у битві князь Лешко отримав перемогу над своїм великопольським суперником. Зокрема, “Рочник Траський” дає наступну інформацію: “1195. Bellum in Moscava inter Meschonem et Lestconem. Lestco prevaluit et Bolezlaus occiditur (Війна біля Мозгави між Мешком та Лешком. Лешко перемагає, а Болеслав гине)”, “Рочник краківський” повідомляє: “Tunc temporis bellum committitur inter Meskonem et Lestkonem. Lestko prevaluit, Boleslaus occiditur (В ті часи війна розпочинається між Мешком та Лешком. Лешко перемагає, Болеслав же гине)”. В обох пам’ятках, зрозуміло, мова йде про сина Мешка Болеслава, якого було смертельно поранено у битві. “Рочник гурношльонський” робить в своєму повідомленні наголос на участі в подіях князя Романа: “In Mescava bellum cum Romano rege fit (біля Мозгави відбулася війна з князем Романом)”.

Необхідно визнати, якщо з військової точки зору ні одній з сторін у битві під Мозгавою не вдалося довести свою перевагу, то в політичному плані її результати були позитивними як для нащадків Казимира II, котрі зміцнили свої позиції у Малій Польщі, так і для Романа, який посилив свій вплив на Краків, що надавало йому можливості для продовження боротьби як в південноруському регіоні, так і в забужському ареалі.

Повернувшись додому, Роман довідався, що зерна війни, кинуті ним, дали перші паростки: чернігівські Ольговичі розпочали війну з Рюриком Ростиславичем. Однак певний час сам Роман через великі втрати волинського війська у Польщі воювати з Рюриком та його прибічниками не міг. Тому Роман Мстиславич звернувся до київського князя та митрополита Никифора з пропозицією підписати мирну угоду. Переговори між князями (ймовірно, пізньою осінню 1195 р.) завершилися вдало, а Роман знову отримав причастя в Руській землі. “И да ему (Рюрик Ростиславич. – авт.), – пише київський літопис, – Полоны и полтъртака Корсуньского”.

Це літописне повідомлення викликало певні труднощі для розуміння дослідників. Д.Зубрицький наївно вважав, що тартак – це млин, на якому пиляли дошки. З цього історик зробив висновок, що на річці Рось Роман отримав від Рюрика у володіння половину такого млина. М.П.Погодін та В.Т.Пашуто вважають, що Роман одержав місто Полонний та половину Торчеська. П.П.Толочко, використавши свідоцтво пізнього Московського літописного своду, де замість“полътърка корсуньскаго” записано “пол Търка Русскаго”, вважає, що воно не піддається взагалі задовільному розумінню.