Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 42

Під 981 р. князю Володимиру Святославичу вдалося завоювати одне з хорватських міст Перемишль. Саме під цим роком давьоруський літопис повідомляє: “Иде Володимеръ к Ляхомъ и зая грады их, Перемышль, Червенъ и ины грады, иже суть и до сего дне подъ Русью”. Згодом під 992/993 р. літопис інформує про велику війну київського князя з хорватами, яка, на нашу думку, завершилася перемогою київського володаря.

В подальший час у літопису, який зосереджує увагу в основному на описі подій у Південній Русі, довгий час майже не зустрічаються повідомлення про події у південно-західному регіоні східнослов’янського світу. Нам лише відомо, що район довкола Перемишля (частина так званих “Червенських градів”) у 1018 р. був захоплений Польщею і в 1031 р. відвойований Руссю. Все це дає підставу вважати, що довгий час значна частина хорватського району лише номінально підкорялася Києву.

Становище в краї змінюється у другій половині XI ст., коли у Прикарпатті з’являються сини князя Ростислава Володимировича, онуки старшого сина Ярослава, який помер в 1052 р. в Новгороді: Рюрик, Володар та Василько. М.С.Грушевський вважав, що Ярослав Володимирович віддав територію “Червенських градів” Ростиславу Володимировичу: “Одинокий звістний нам син Володимира Ростислав був в момент смерти Ярослава вже не малий і дід не міг би його лишити без уділу”. Звідси, на думку вченого, в 1064 р. він втік, вірогідно під тиском дядьків, в Тмутаракань. Саме належність “Червенських градів” Ростиславу пояснює появу тут значно пізніше трьох синів Ростислава.

Визнаючи логічність такого погляду, необхідно зазначити, що до періоду другої половини XI ст. вже не можна застосовувати поняття “Червенські гради”, оскільки північна частина означеної території вже була складовою Волині, яка значно швидше на той час формувалася в адміністативно-політичному плані, ніж Галичина. Становлення останньої завершилося лише в 40-х роках XII ст.

В князівській родині Рюриковичів Ростиславичі були князями-ізгоями, а саме не могли за нормами династичних правил, які встановили на Русі старші сини Ярослава Володимировича Ізяслав, Святослав та Всеволод, претендувати на Київ. У той же час Ростиславичи не тільки прагнули зміцнити свої позиції в Прикарпатті, а й посилити свій контроль на Волинь, де князював син Ізяслава Ярославича Ярополк.

Тоді ж спостерігається процес формування державно-князівської території володінь Ростиславичів. На чолі їх стояв перемишльський князь Рюрик, а після його смерті його стіл зайняв Володар. На жаль, нам невідомо з джерел, де сидів останній до смерті брата, проте можна припустити, що цим містом був Звенігород, який у першій половині XII ст. був відомий як столиця удільного князівства. Василько Ростиславич володів Теребовлем. Теребовльська та Звенігородська земля, за нашою думкою, сформувалися як князівські володіння у другій половині XI ст. Вірогідно, що Перемишльська, Теребовльська та Звенігородська землі до другої чверті XII ст. ще не були єдиним земельним об’єднанням, тобто про Галичину як компактну державно-адміністративну одиницю в складі Русі можна говорити лише з першої половини XII ст.