Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 13

Сучасні історичні дослідження про князя Романа

Не дивлячись на критику поглядів В.Абрахама, С.Томашівського та М.Чубатого з приводу направленості походу Романа 1205 р. на Польщу в працях польських дослідників 20-30-х років, думка перших набула на межі 40-50-х років відродження у працях В.Т.Пашуто, який знову наголосив, що під час останнього свого походу князь Роман прагнув досягти Саксонії. На сторінках монументальних “Нарисів історії СССР” дослідник навів основні етапи життєвого шляху видатного давньоруського князя підкреслив його велике прагнення об’єднати Південно-Західну Русь. Історія Південно-Західної Русі, діяльність князя Романа по створенню Галицько-Волинського князівства наприкінці XII – на початку XIII ст. докладно представлена на сторінках спеціальної монографії автора “Нариси історії Галицько-Волинської Русі”. Чимало фактів із зовнішньополітичної діяльності князя Романа на підставі вивчення значного корпусу вітчизняних та іноземних джерел наведена істориком у монографії “Зовнішня політика Давньої Русі”. Зокрема, В.Т.Пашуто зробив спробу зв’язати причини останньої виправи галицького князя на Польщу не тільки з подіями в центральній Європі, а й ситуацією в польському Помор’ї. Він вперше досить детально розглянув обставини перебігу взаємин Романа з Візантією.

Значну увагу аналізові окремих епізодів політичної діяльності князя Романа приділяє в книзі та статті, присвяченим взаєминам Русі і Польщі в останні десятиліття XII – на початку XIII ст. Броніслав Влодарський. Зазначимо, що вивченню проблем взаємин двох слов’янських країн видатний польський дослідник присвятив майже півстоліття свого тривалого наукового життя.

В книзі І.П.Крип’якевича “Галицько-Волинське князівство”, яка була завершена в 1967 р., зібрана дуже важлива інформація з різних аспектів історичного розвитку Галичини та Волині, подано стислий нарис політичної діяльності князя Романа. Вчений, зокрема, відзначав велике значення волинського князівства як політично-адміністративної структури, на яку постійно спирався Роман Мстиславич. Він справедливо відзначає, що тут “його брати та племінники, хоч і мали свої уділи, окремої політики не вели, а в усьому підкорялися Романові. Підтримкою служили йому володимирські “ліпші мужі”, бояри і верхівка міст, які повністю солідаризувалися з планами князя”. В роботі чітко відзначено, що швидка перемога в 1199–1202 роках “над боярською верхівкою сприяла зміцненню княжої влади, і Роман вільно розпоряджався всією територією над Дністром, Сяном і Бугом”. Є в монографії і спірні твердження. Зокрема, дослідник вважає, що князь Роман “встряв у дрібну феодальну боротьбу, яка руйнувала Київщину, і витратив на це багато даремних зусиль”.