Читать «Книжечка, що називається SILENUS ALCIBIADIS, тобто ікона АЛКІВІАДСЬКА (Ізраїльський змій)» онлайн

Григорій Сковорода

Книжечка, що називається SILENUS ALCIBIADIS[1], тобто ікона АЛКІВІАДСЬКА[2] (Ізраїльський змій)

(Переклад: Марія Кашу)

---------------------

Написана 1776 року, 28 березня.

Піднесена в день Пасхи

ВЕЛЬМИШАНОВНОМУ ПАНОВІ

СТЕПАНУ ІВАНОВИЧУ, ДОБРОДІЄВІ ПОЛКОВНИКОВІ

ЙОГО ВИСОКОРОДІЮ ТЕВ'ЯШОВУ

Вельмишановний пане!

Добре відоме Сократове слово: "Інший живе для того, щоб їсти, а я їм для того, щоб жити"[3].

Життя не те означає, щоб лиш їсти й пити, а бути веселим і куражним, і ситість тілесна не дасть куражу серцю, позбавленому своєї поживи.

У цьому-то розумінні вчив своїх друзів Епікур, що життя залежить від насолоди і веселість серця — це життя людини. Горацій так само, як Епікур, мислить: "Nec dulcia differ in annum…" тобто: "Насолоди не відкладай на рік". А що він під насолодою розуміє веселість серця, видно з наступного: "Ut quocunque loco fueris, vixisse libenter te dicas", тобто: "Аби міг ти сказати про себе, що всюди тобі жилося куражно"[4].

Утіха й кураж, кураж і насолода, насолода і життя є те ж саме. І що Горацій сказав: "Насолоди не відкладай"[5], те Сенека[6] розтлумачив: "Життя не відкладай". "Sera nimis est vita crastina. Vive hodie"[7]. "Живи сьогодні".

Силу цього слова не розкусивши, люди в усіх віках і народах знеславили Епікура за насолоду і вважали його самого пастухом стада свиней[8], а кожного із друзів його величали: "Epicuri de grege porcus"[9].

Та коли життя від сердечної веселості, а веселість від насолоди, то від чого залежить насолода, що насолоджує серце?

Пояснює боговидець Платон[*1]: "Немає солодшого від істини"[10]. А ми можемо сказати, що лиш в істині живе справжня насолода і лиш вона животворить серце наше, яке володіє тілом. І не помилився якийсь мудрець, поклавши межею між ученим і невченим границю мертвого і живого.

Піфагор, зрозумівши емблему трикутника і побачивши в ньому істину, з радістю гукає: "Знайшов! Знайшов!"[11]

Видно, що життя тоді живе, коли думка наша, полюбляючи істину, любить висліджувати стежини її і, зустрівши око її, торжествує й веселиться цим незгасним світлом. Світло це насолоджує й старість Солона; а він, і старіючи, кожен день відкушує щось від споживаних усіма, але не вичерпуваних насолод, які зігрівають і живлять сердечні думки, як весняне сонце кожну істоту. І як правильна циркуляція крові у звірів, а в травах — соків породжує добробут їхнього тіла, так істинні думки освітлюють благодушністю серце. І не дивно, що пам'ятники й записки деяких вибраних людей мають у заголовку такий напис: "Житіє і життя такого-то".

Житіє означає: народитися, їсти, рости й зменшуватися, а життя є плодоношення, що виросло із зерна істини, яка панувала у серці їх. І не даремно друг істини — Ціцеронів Катон[12] любив на старості бенкети, але сповнені поживними для серця мудрими бесідами, що малюють невидиму, однак прекрасну картину істини, яка притягує всі їхні почуття і насолоджує.

До чого ж ця мова? До того, що високих родів люди не лише в позовах, війнах, комерціях, домобудівництвах, мистецтвах, а й у найпершому пункті, тобто в думках щодо Бога, повинні знаходити істину і противитися забобонам.