Читать «Капітан піратів Поль Джонс» онлайн - страница 24

— Ніяких, коли вона хоче бути моєю дочкою, — рішуче вигукнув Блеверпул. — Хіба це можливо, щоб вона належала чоловікові, який воює проти власної батьківщини, який збирався спалити наше місто? Він не здійснив цього страшного злочину лише тому, що саме провидіння стало йому на перешкоді.

— Нерозважливий старик — м'яко промовив Джонс, — хай не чують твоїх слів інші, але ти по-своєму правий.

Знову взявши Моллі за руку, юнак пильно подивився на дівчину.

— Так, я бачу, що ти забула мене, Моллі, не зберегла кохання до друга дитячих літ своїх, як обіцяла колись. Ти забула про все, і твоя рука тремтить в його кривавій руці. — Він якусь мить помовчав, ніби пригадуючи щось, а потім тихо сказав: — Я хотів би знову, як колись у дитинстві, сидіти під кущем бузини, тримаючи на руках любе дитя, плакати і мріяти про далекі, небачені, екзотичні світи. Ну що ж, Моллі, повертайся у свій дім, живи тихим життям, милуйся квітами і не зв'язуй своєї долі з долею твого давнього друга, бо його життя — суворе, мінливе і може щохвилини закінчитись кривавим фіналом.

Раптом Джонс підвів голову і посміхнувся.

— Не бійся, — промовив він. — Ти ж знаєш, що я бажаю тобі добра, а тому обрав би такий шлях, який привів би нас до щастя. Пане Блеверпул, — звернувся Джонс до старого, — тут присутні двоє людей, які зазнали невдачі в своїх намірах щодо Моллі. Але я дав обіцянку, що вона не піде звідси без чоловіка. Подивіться, ось пан Ральф Сортон, молодий, розумний хлопець, якого я поважаю, а Моллі кохає. Не треба хмурити чоло, пане, краще зважте на мої слова. Мені дуже прикро затримувати вас, але погляньте, до нас наближається під усіма парусами корабель, з яким нам доведеться мати іншу розмову. Посаг для дівчини я приготую сам. Ось дві тисячі фунтів для влаштування її господи.

Джонс витяг з кишені банкноти, одержані від пана Вілбі. Купець, зітхаючи, тихо сказав:

— Пізнаю свої гроші, ще сьогодні вночі вони були моїми, належали мені!

Блеверпул на якийсь час замислився, а потім з'єднав руки Моллі і Ральфа.

— В ім'я неба, — промовив він, — беріть мою дочку, Ральфе, але віддайте мені оті прокляті гроші.

Джонс віддав банкноти дівчині, а Ральф, у нестямі від радості, зібгав їх і жужмом втиснув у руки Блеверпула.

— Пане Вілбі, — з шотландською гордістю промовив Блеверпул, — візьміть назад свої гроші. Хай ніхто не скаже про Томаса Блеверпула, що він влаштував доччине весілля за рахунок вашого збитку.

Купець квапливо сховав гроші в кишеню, вдячно потиснувши старому руку.

— Сподіваюсь, — почав Вілбі, — що наші дружні стосунки лишились такими ж, як і були. Щождо Моллі…

— Щождо Моллі, — втрутився Джонс, — то ось у мене в руках письмова заява пана Вілбі, в якій він зрікається дівчини. — З цими словами капітан подав Блеверпулу клапоть паперу.

— Бо я хочу лишитися її другом, якщо вже вона відмовляється бути моєю дружиною, — великодушно озвався Вілбі.

Радість і мир запанували у невеличкому товаристві. Джонс наказав подати розкішний обід, під час якого дівчина та її наречений висловили йому щиру подяку. За столом Джонс невимушено розмовляв з подружжям Блеверпулів, з їхньою дочкою та Ральфом, весело згадуючи старі часи.