Читать «Капітан піратів Поль Джонс» онлайн - страница 21

— А як справи там? — запитав Джонс, вказуючи на східний форт.

— Ми зробили розвідку, — відповів матрос. — У форту немає нікого. Всі солдати гарнізону сховалися від негоди он у тому будиночку внизу і так хропуть, що аж сюди чути. Отже, ніхто нам не перешкодить. Батарея форту складається з двадцяти п'яти сорокафунтових гармат.

— Добре. Куди подівся Девід?

— Я тут, сер, — відповів старший боцман.

— Ви приготували бочки з смолою?

— Так, сер.

— Негайно підпаліть у порту кораблі, які оточені іншими суднами і не зможуть зрушити з місця. Де «Мисливець»?

— За півгодини прибуде до цього форту.

— Боже милосердий, — в нестямі закричав Вілбі, — пожалійте бідолашне місто!

— Томасе, — холодно промовив Джонс, — візьми сокиру і, якщо оцей чолов'яга ще раз роззявить рота, навчи його мовчати.

Матрос схопив купця, якого Джонс тримав за руку.

— Вперед! — наказав капітан. — Запалюйте вогонь. Один човен з командою лишиться тут, а два інші нехай пливуть у порт і заберуть наших людей із західного форту.

Його накази були виконані з блискавичною швидкістю. Сам капітан з кількома людьми піднявся до портових укріплень, стежачи за синеньким вогником, що горів на човні. Та раптом дощ і вітер погасили його.

— Сто чортів, — вилаявся Джонс. — Чекайте тут, ні кроку, поки я не повернусь.

Він зіскочив з кріпосної стіни і побіг до портового молу. Беззвучно, як тінь, Джонс прослизнув між будинками. Тут, на березі моря, сильніше відчувався світанок: сірі хмари на обрії ледь порожевіли.

— Гей там, на човні, — крикнув капітан, — пливіть сюди!

Джонсів голос знали всі, а мужність його викликала захоплення навіть у цих людей, які не боялися ні бога, ні чорта. Човен швидко пристав до берега.

— Де ліхтарі? — запитав Джонс. Схопивши їх, він чимдуж кинувся бігти до хатини портового сторожа.

— Доброго ранку, мила, — приязно привітався він з жінкою, яка саме поралася біля печі, розпалюючи вогонь, — не бійтеся мене. Триклятий вітер погасив ліхтарі на моєму баркасі. Де вже тут думати про склянку гарячого чаю, щоб хоч трохи зігрітися.

— Зоставайтесь у нас, — відповіла жінка. — Вип'єте чаю разом з моїм чоловіком. Він має ось-ось повернутися з варти.

— Ні, ні, — посміхнувся Джонс, обнімаючи жінку за тонку талію, — ваш чоловік напевне ревнуватиме, заставши мене на самоті з такою красунею.

Молода жінка, посміхнувшись, запалила ліхтарі.

— Ну, щасти вам, — сказала вона. — Дивіться, щоб вогонь знову не погас.

— Хоч це було б дуже прикро, але я б охоче скористався з цієї нагоди, щоб знову прийти сюди, — ніжно прошепотів Джонс.

Він квапливо вийшов з хатини і віддав ліхтарі матросам.

— Поспішайте, інакше буде пізно, — наказав капітан. — В нашому розпорядженні лише кілька хвилин.

Сторожиха крізь відчинені двері побачила, як човен відійшов од берега, а красень-моряк швидко побіг до молу.

— Дивно, — пробурмотіла вона. — Він ще не встиг сісти в човен, а вогні вже мелькають між кораблями. Чого це його баркас зупинився біля брига, що належить панові Вілбі? Я знаю всю команду корабля, такого там немає. Але що це? — раптом скрикнула вона. — Вогонь, я бачу вогонь! На допомогу! Рятуйте! Вони підпалюють корабель!