Читать «Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)» онлайн - страница 2

Розділ І. Судимість як соціально-правове явище

Як відзначав В.В. Голіна, судимість — складне юридичне явище, яке має багатофункціональне соціальне і правове призначення. Інститут судимості тісно пов'язаний з іншими інститутами кримінального права, правовим статусом особистості, інститутами соціального контролю тощо, а в більш широкому масштабі слугує своєрідним індикатором морального стану суспільства .

Проблемам судимості в першій половині ХХ століття на Україні, як законодавець, так і наука кримінального права, багато уваги не приділяли. Наприклад, Кримінальний Кодекс Української РСР 1927 р. не передбачав конкретної кримінально-правової норми в Загальній частині КК, яка би регламентувала правовий порядок застосування інституту судимості до засуджених. Між тим, в деяких статтях КК 1927 р. питання судимості в тій чи інший мірі розглядалися. Наприклад, в п. «в» ст. 15 цього Кодексу було відзначено, за тих, що не мають судимості, визнаються особи засуджені до позбавлення на строк не більше шести місяців або до будь-яких інших м’якших заходів соціального захисту, які протягом трьох років від дня відбуття застосованих до них відповідних заходів соціального захисту не вчинили нового злочину, а також засуджені до позбавлення волі на строк понад шість місяців, але не більше як на три роки, які не вчинили нового злочину протягом шести років . В ст. 50 КК 1927 р. було вказано, що, якщо протягом призначеного судом іспитового строку умовно-засуджений не вчинить нового злочину, то вирок суду вважається таким, що втратив силу, і умовно-засуджений вважається несудимою особою .

В ст. 55 Кримінального Кодексу Української РСР 1960 р. вперше на законодавчому рівні був регламентований порядок застосування інституту судимості, який має правове значення для судової практики і до сьогоднішнього дня. В другій половині ХХ століття на Україні серед вчених хто системно розглядав питання застосування судимості, слід насамперед визначити В.В. Голіна .

В юридичній літературі є різні поняття (ознаки) судимості, однак враховуючи обмежений об’єм цього посібника, ми розглянемо тільки деякі з них, які на наш погляд, мають значення насамперед для практикуючих юристів.

Так, на думку П.Л. Фріс, судимість це правовий наслідок засудження особи, який визначає її правовий стан, пов’язаний з наявністю відповідних правообмежень на період виконання обвинувального вироку та на час, обумовлений законом після його виконання .

В.В. Голіна відзначає, що судимість особи — це її правовий стан, створений реалізацією кримінальної відповідальності, що виникає внаслідок засудження винної особи обвинувальним вироком суду за вчинення нею злочин до покарання, який виступає підставою для державного осуду і застосування до нього передбачених законом на протязі певного, законом установленого перебігу часу, обмежень та втрат і відіграє роль сприяючого засобу досягнення і закріплення цілей покарання .