Читать «Заручини» онлайн - страница 18

«Але становище все-таки паскудне, — думав Микола, сідаючи за стіл і почуваючи на собі погляди й салопниць, і всіх. — Ніколи не пив, удавав святого і... Ех!»

— Я думаю, спервоначалу простой? — звернувся до його Фомушка, беручись за графинчик, уже надполовинений. — Как-то, знаєте...

— Все равно!

— Й я так думаю... Ну, боже благослови... Ох, чуть не разлил... Ну-с... За ваше здоровье!

Микола одразу перехилив і проти волі здригнувся. Пекуча течія якось гостро пройшла по горлу й розлилась вогнем по всім тілі. Одразу страшенно схотілося їсти.

— Селедочки, Николай Степанович, — присунув тарілку Фомушка, витираючи губи. Микола жаденно вхопився до «селедочки».

— После первой не закусьівают, — наливаючи знов, привітно всміхнувся Фомушка, сам справді не закусюючи, — За ваше здоровье!

— За ваше также!

«Правду кажуть, що друга йде вже легше!» — всміхнувся про себе Микола, смаковито уплітаючи оселедця і скоса подивляючись на смачну шинку, яку вже намазував гірчицею Фомушка. Оселедець дійшов до краю, але їсти ще ніби дужче захотілося.

«Хіба ще одну випити та шинки з'їсти?» — подумав Микола, одкидаючись назад.

— Что ж вьі, Николай Степанович? — хитнув на закуски Фомушка. — Ветчинки?

— Нет, спасибо, довольно...

— Что?! — злякався той. — Довольно? Больше й не випьете?

— Не могу...

— Да не может бьіть?! Еще одну, Николай Степанович!

— Еще одну!? — вагаючись, перепитав Микола і подививсь на шинку. — Хм... Ну, давайте еще по одной!

«Вона ж не брала з мене слова, що я тільки дві вип'ю... 'Вона думала, що я сам боюсь більше двох випити, — заспокоював себе Микола, дивлячись, як чиста, прозора І цівка горілки лилась у чарки. — Не вставати ж голодному ! »

— Вот й... великолепно! — радісно говорив Фомушка. — А то «не могу». Я уже испугался... За ваше здоровье!.. Мне так приятно с вами... — глитнувши нашвидку шматок хліба, додав він, — Вьі такие всегда... как бн вам сказать... скромньїе... Вьі не обижайтесь, что я так говорю... Я, знаєте, просто говорю, необразованно...

Микола вспокійливо хитнув головою, не маючи спромоги сказати словом.

— В гимназии... Что ж я там? Co второго класса вьігнали... Необразованньїй.

— Пустяки! — муркнув, плямкаючи, Микола.

— Что?.. Извините, я не рассльїшал. Микола ковтнув і промовив:

— Я говорю, что й без образования єсть люди честньіе й порядочньїе.

— Ну да, — згодився Фомушка. — Но, знаєте, образованньїй человек... все-таки... как-то...

— Ну да, конечно...

Розмову їм перебив якийсь студент, який хутко вийшов із спальної, підійшов до столу й налив собі чарку. Випивши, він схопив шматок шинки, вщіпнув хліба і, прожовуючи, звернувся до них, як до знайомих:

— Лихо придумано сие: после каждого проигранного рубля хоть вьіпить можно... Д-да...

— Много проиграли? — спитався Фомушка.

— Е ще один — й будет десятка.

— Ого!

— Д-д-да!.. Хм... Ну, нужно идти!