Читать «Запізнілий цвіт валінурії» онлайн - страница 16

ДЕНЬ, ЩО НЕ ОБІЦЯВ НЕСПОДІВАНОК

Ілонка прокинулася рано.

Сонце тільки-но вигулькнуло з виднокола, і по кімнаті, відбившись від гранчастих скелець веранди-квітника, що тулилася до спальні, застрибали різноколірні зайчики: вітер гойдав кватирку. Ілонка примружила очі, пильнуючи, як на стіні погойдується веселково-фіолетова, з жовтогарячим обрамленням по краях кумедна тінь яблуневої гілки, що зазирала у вікно знадвору. Весна пахла медовим цвітом акацій та гіркуватою свіжістю ще молодого, не подзьобаного суховіями листя. Густі жовтогарячі хвилі озонного ранку хлюпалися через кватирку, дихалося легко і чисто, наче після грози.

Дівчина вихопилася з постелі. Пружні загорілі ноги торкнулися м’якого оксамитного килимка, він приємно залоскотав підошви, скісні промені сонця ковзнулися по плечах, грудях, розкуйовдженій густій зливі каштанового волосся — і кинули на підлогу чітко окреслену тінь граційного дівочого тіла.

Ілонка увімкнула приймач. Ефір наповнив кімнату хитромудрими ритмами легкої музики. Незабаром вона увірвалася, і знайомий баритон диктора оголосив хвилину перерви, після якої почалася ранкова гімнастика. Передавали вправи аутогенного тренування. Дівчина любила виконувати цей ранковий ритуал, від якого залежали цілоденний настрій та самопочуття. Вправи були побудовані за методом концентрованого і цілеспрямованого самонавіювання, вони тренували не тільки м’язи, а й психіку, гармонійно поєднували в одне ціле фізичні та психічні надбання людини — тіло і дух. Регулярно займаючись аутотренінгом, який увійшов у побут кожного, люди щодалі більше вивчали “мову” свого тіла і психіки, призвичаювалися свідомо керувати підсвідомим. Так вироблялася загальна психічна культура. Добре натренована людина могла як завгодно регулювати напругу своїх м’язів, роботу серця, нирок, печінки, легень, досягти стану спокою, свободи дихання, а при потребі, за допомогою самонавіювання — цієї могутньої сили, що діє в просторі свободи психіки, — викликати ілюзії будь-яких відчуттів, тобто повністю керувати процесами збудження або гальмування в корі головного мозку, а отже, — і своїми діями та почуттями. Отож, аби люди могли з користю застосовувати свідоме самонавіювання, їх навчали цьому змалечку, так само, як учили ходити, розмовляти, читати або писати. Тому-то психорегулюючі тренування та гімнастика ще з раннього дитинства увійшли в життя Ілонки, стали обов’язковими. Дівчина розуміла, що вправи допомагають тренувати волю, дають змогу керувати всіма життєвими процесами тіла та психіки, що конче необхідно для людини її фаху: Ілонка працювала лікарем-психіатром у науково-дослідному інституті.