Читать «Запізнілий цвіт валінурії» онлайн - страница 126

Якщо йти за Однорічком і почати переказувати прочитане, як те він зробив з тим газетним повідомленням, проаналізувати ситуації, на свій розсуд витлумачити вчинки героїв, заодно домислюючи, що спонукало їх діяти саме так, а не інакше, можна нафантазувати казна-що. Але навіщо? Яка з того користь? Автори і без того продумали все, не порушивши основного — законів людського мислення, внутрішню логіку розвитку подій. Решта — чистісінька вигадка, фантазія. Хоч стоїть вона, безперечно, на реальній основі.

Шатров подумав про те, що здатність людини фантазувати підводить її до бачення зовсім іншого, дещо відмінного від звичного світу, але такого, який за певних умов міг би існувати дійсно. Так народжується новий вид мислення, який творить свій світ — світ поезії, вигадки, казки… Але ж і той світ ще ніхто не міг створити поза досвідом людства, ще ніхто не вигадав того, чого не існує в реальному житті. Виявляється, людське мислення обмежене певними рамками і найбуйніша уява може компонувати будь-що тільки з тих деталей, які існують у дійності, у реальному навколишньому світі.

Саме цією здатністю і скористалися автори повісті; і сліпо повірити в те, що все це, як вони стверджують, сталося з ними, було б чистісіньким абсурдом, розрахованим хіба що на простачків, подібних до Однорічка та Ніни.

Просто автори вигадали цікавий сюжет, наповнили його змістом, животрепетними проблемами, цілком реальними деталями і ситуаціями, за винятком хіба що переселення трьох своїх героїв у майбутнє. Зрештою, про можливості анабіозу нині точиться безліч розмов, висувається безліч різних гіпотез, що дедалі більше й більше опираються на наукове підґрунтя. А щоб надати цій історії якоїсь достовірності, вигадали, що їм самим довелося побувати у майбутньому, побачити його на власні очі. Ідея створення машини часу теж не нова, вона захопила людину вже давно, і цілком природно, що автори вважають за можливе її реалізацію в майбутньому. Адже ж з’явився і увійшов у наше життя, наприклад, підводний човен, “сконструйований” спершу фантазією Жюля Берна. Таких прикладів безліч.

Ото і все. Чогось незвичайного, інтригуючого, такого, за що можна було б ухопитися, аби використати згодом у своїй футурологічній практиці, як те за допомогою якогось невизначеного чуття усвідомив Однорічко, Шатров не бачив. Що ж… у Станіслава надто бурхлива фантазія, отож і привиджується йому в кожній вигадці казна-що.

Так думав Шатров.

Він підійшов до вікна, почав збирати папери. Година пізня, пора відпочивати. Раптом відчув сильний поштовх, наче під ним, десь там у глибині землі, щось вибухнуло, почув глухий наростаючий гул, що котився звідкілясь ізнизу. Забряжчали й розлетілися на друзки шибки вікон, гойднулася під ногами підлога, з полиць полетіли книжки, затанцював стіл, зі стелі посипався тиньк, заходили ходором стіни, і враз кімнату огорнула пітьма.