Читать «Замкнена кімната» онлайн - страница 2

Перед дверима вона відімкнула замок брезентової сумки, тоді зайшла досередини.

Вона провела очима по приміщенню. То була філія одного з великих банків. У продовгуватій залі, двері і єдине вікно якої утворювали один коротший бік, праворуч від вікна до протилежної стіни тяглася стойка, ліворуч були прикріплені до стіни чотири пульти, а за ними стояли низький круглий стіл і два стільчики, оббиті червоною картатою матерією. В кутку збігали вниз стрімкі кручені сходи, що, мабуть, вели до банківських сейфів і абонементних ящиків.

У залі був тільки один клієнт — він біля стойки ховав у портфель гроші й папери.

За стойкою сиділи дві жінки, а віддалік стояв третій службовець і переглядав картотеку.

Вона підійшла до пульта й дістала із зовнішньої кишені сумки ручку, стежачи краєчком ока за клієнтом із портфелем, що йшов уже до дверей. Потім узяла бланк і почала виводити на ньому кривулі. Скоро службовець, що стояв біля картотеки, підійшов до порога, повернув ключ у замку зовнішніх дверей, тоді нахилився й відчепив гак, який притримував відкритими внутрішні двері, і, поки службовець повертався на своє місце за стойкою, ті двері зі стогоном зачинилися.

Вона витягла лівою рукою з сумки хусточку і, вдаючи, що сякається, рушила до стойки з бланком у правій руці.

Дійшовши до каси, вона запхнула бланк у сумку, витягла з неї нейлонову торбину, поклала її на стойку, вихопила пістолет і, цілячись у касирку, сказала крізь хусточку, якою затулила рот:.

— Пограбування. Пістолет заряджений, я стрілятиму, якщо ви зчините ґвалт. Покладіть усі гроші в торбину.

Жінка за стойкою витріщила на неї очі, поволі взяла торбину й поклала її перед собою. Друга жінка, що тим часом причісувалась, на мить завмерла, тоді боязко опустила руки. Вона розтулила рота, ніби хотіла щось сказати, але так і не здобулась на голос. Службовець, що й досі стояв біля свого столика, рвучко шарпнувся. Вона відразу спрямувала на нього револьвер і крикнула:

— Ані руш! І тримайте руки так, щоб я їх бачила!

Потім знов нетерпляче пригрозила пістолетом приголомшеній касирці:

— Швидше давайте гроші. Всі!

Касирка зібрала пачки грошей у торбину й поклала її на стойку. Службовець біля свого столика раптом сказав:

— Нічого у вас не вийде. Поліція…

— Мовчіть! — крикнула вона.

Тоді вкинула хусточку у розщібнуту сумку, схопила нейлонову торбину, що виявилась приємно важкою, і, цілячись пістолетом по черзі в кожного з трьох службовців за стойкою, почала поволі задкувати до дверей.

Раптом від сходів у кутку хтось кинувся їй назустріч. Якийсь довготелесий русявий чоловік у випрасуваних білих штанях і блакитній спортивній куртці з блискучими ґудзиками та вишитою золотом емблемою на нагрудній кишені.

Залу наповнив глухий гуркіт, її руку шарпнуло вгору, довготелесий чоловік у спортивній куртці поточився назад, і вона помітила, що в нього нові білі черевики на грубій червоній підошві з гофрованої гуми. І аж тоді, коли його голова неприємно, глухо стукнувши, вдарилась об кам'яну долівку, вона збагнула, що застрілила його.