Читать «Забуте вбивство» онлайн - страница 11

— Майстри відкрили комод у вашій спальні, мем, — сказала місіс Кокер, коли принесла їй ніжно підсмажену камбалу, картопляне пюре та моркву зі сметаною.

— От і добре, — сказала Ґвенда.

Вона була голодна й пообідала з апетитом. Випивши каву у вітальні, піднялася сходами до своєї спальні. Перетнувши кімнату, відчинила дверцята комода в кутку. І тоді в неї вихопився несподіваний переляканий крик, і вона завмерла на місці, втупившись у те, що постало перед нею.

Усередині комода вона побачила первісні шпалери, якими була обклеєна ця стіна, що в усіх інших місцях була пофарбована в жовтий колір. То були яскраві шпалери з квітчастим візерунком — букетики маленьких червоних маків упереміж із букетиками синіх волошок…

II

Ґвенда довго стояла там, дивлячись на ті шпалери, потім підійшла до ліжка на тремтячих ногах і сіла.

Вона була в домі, у якому ніколи не бувала раніш, у країні, куди ніколи досі не приїздила — і лише два дні тому вона вперше лягла тут у постіль і уявила собі шпалери, якими їй хотілося б обклеїти цю кімнату — і шпалери, які вона собі уявила, точно збігалися з тими, якими колись ці стіни й справді були обклеєні.

Фрагменти всіляких неймовірних пояснень вихором закручувалися в її голові… Можливо, її мозок перестав сприймати час нормально і плутає минуле з майбутнім?..

Якщо випадок із доріжкою в саду та з дверима до їдальні ще якось можна було пояснити простим збігом, то у випадку зі шпалерами такого збігу бути просто не могло. Неможливо уявити собі шпалери з таким складним конкретним візерунком, а потім знайти точно такі самі, які собі уявила… Ні, має бути якесь пояснення, що втікає від неї й водночас… атож, водночас лякає її. Знову й знову виходило так, що вона дивилася не вперед, а назад — назад до колишнього стану, у якому перебував цей дім. У будь-яку мить вона може побачити щось іще — щось таке, чого їй не хочеться бачити… Будинок її лякає… Але чи справа в будинку, чи в ній самій? Вона не хоче належати до тих людей, які бачать те, чого ніхто інший не бачить…

Вона набрала повні груди повітря, накинула пальто й швидко вислизнула з дому. На пошті надіслала таку телеграму:

Вест, Едвей-сквер 19 Челсі Лондон. Я передумала. Можна мені приїхати до вас завтра?

Ґвенда.

Вона надіслала телеграму з оплаченою відповіддю.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

«Накрийте їй обличчя…»

Реймонд Вест із дружиною зробили все, від них залежне, щоб молода дружина Джайлза почувалася в них добре. І то не їхня провина, що в їхній присутності їй було якось не по собі. Ґвенда вочевидь нервувалася, дивлячись приголомшеним поглядом на Реймонда з його дивною зовнішністю, — він чимось нагадував їй крука, що готується до стрибка, — отим розкуйовдженим волоссям та бурхливими й мало зрозумілими їй висловлюваннями. І він, і Джоун, здавалося, розмовляли якоюсь лише їм зрозумілою мовою. Ґвенді ще ніколи не доводилося бувати в атмосфері інтелектуального снобізму, і вона почувалася в ній досить незатишно.

— Ми хочемо повести вас до театру на виставу або дві, — сказав Реймонд Ґвенді, яка пила джин, хоч після своєї подорожі радше випила б філіжанку чаю.