Читать «З мапи книг і людей (Збірка есеїстики)» онлайн - страница 205

— Нащо я вам потрібний? У вас є Косач, він може розповісти про все, що діється тут.

— Ні, — відповів Загребельний без дальших коментарів, — ми його не цінимо і довіри не маємо. Він нам потрібний тільки як небіж Лесі Українки» (ЯММ-2. — С. 135).

117

ЯММ-1. — С. 61.

118

«Мій шлях до Дамаску, моє навернення якоюсь мірою були второвані нею. Це була спадщина, підземний скарб. Його треба була розкопати, але він був» (ЯММ-1. — С. 79).

119

Див.: ЯММ-1. — С. 77.

120

Уперше опубліковано на авторському блозі на сайті «Української правди» в жовтні 2007 року http://blogs. pravda.com.ua/authors/zabuzhko/4718aaf062258.

121

Уперше опубліковано в збірнику «Спогади про Соломію Павличко» (К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2006).

122

Моя спеціальна подяка Інститутові гуманітарного знання у Відні — за допомогу при написанні цього спогаду і, окремим рядком, за дбайливо зібрану в бібліотеці, серед феміністичної класики XX століття, колекцію англомовних праць Соломії Павличко.

123

Кажу «ми» винятково щоб означити загальну тенденцію доби; насправді ж, крім Солі, мало хто з українських гуманітаріїв узяв собі тоді за труд скористатися нововідкритими можливостями не для конкретних праґматичних цілей, не для поверхової загальнокультурної «шліфовки» чи (найчастіше) «ґрантошукацької» кар'єри, а для того, щоб здобути, фактично, ще одну освіту, цим разом уже найліпшу за всіма міжнародними стандартами. Я, наприклад, була щиро заскочена (мимоволі вирвалося: «Воно тобі треба?!»), виявивши, що в Гарварді, де Соля в 1993—1994 роках перебувала на стипендії IREX, вона цілий семестр відвідувала на філософському факультеті семінар із «Критики чистого розуму», — навіть на дитячому майданчику, куди водила Дану бавитися, вмощувалася зі здоровенним англомовним томиськом Канта… Не думаю, щоб якийсь інший український літературознавець (крім хіба що Юрія Шевельова!) міг похвалитися тим, що простудіював Канта від дошки до дошки, — і не лише Канта. Соля, зі свого боку, ніколи не переставала дивуватися, як це люди, маючи практично необмежені можливості для інтелектуального росту й навчання, примудряються нічого не читати, нічим не цікавитись, а весь обмін ідеями зводять до нецеремонного «Бери пляшку й приходь!», — саме так, дослівно, був запросив її в гостину на початку 1990-х один діаспорний колеґа, з яким вона тоді співпрацювала. «Довелося пояснити йому, — оповідала з гумором, — що така форма наукового спілкування мене не влаштовує».

124

Не можу не згадати, як обурювалася Соломія хвалебною рецензією на одну з «Основівських» книжок: рецензент, вочевидь бажаючи зробити їй приємність, безтурботно написав, буцімто книжка «вмить зникла з полиць книгарень», — і навряд чи й уторопав причину Солиного гніву, коли вона, замість дякувати, напалась на нього з нагінкою, — як додумався таке ляпнути і чи уявляє бодай приблизно, скільки всього в країні чинних книгарень (діло було 1997 року), і скільки часу й сил бере випродати в них тисячу примірників однієї книжки!.. Переповідала мені цю розмову, все ще клекочучи обуренням: «А він мені преспокійно заявляє: ну, це я так, для більшого ефекту! Уявляєш?». До цього традиційно-радянського «дискурсу брехні», — коли словами маніпулюють безвідносно до реальности, як симулякрами, «для більшого ефекту», — мала стійку, непереборну відразу: не зносила не тільки прямої брехні, хай би на позір і безневинної (втім, чи буває безневинна брехня?..), а й просто «порожніх фраз», не забезпечених значенням, — умить виловлювала їх своїм філологічно загостреним слухом що в усній мові, що на письмі, і справжньою насолодою було слухати її блискучі знущальні імпровізації над яким-небудь квазиглибокодумним рядком із наших радянських «класиків» (зачепившись об одне фальшиве слово, «тягла за нитку» і «роздягала» текст, як андерсенівський хлопчик короля, — віртуозні забави, філологічне гурманство, призначене винятково для живої бесіди, — на письмі Соломія трималася значно академічнішого стилю).