Читать «З мапи книг і людей (Збірка есеїстики)» онлайн - страница 200
Оксана Забужко
82
Див.: Тамара Гундорова.
83
Любов Ковалевська. «Не приватна справа»,
84
Варто наголосити, що в контексті своєї доби діагноз М. Куліша мав цілком недвозначний політичний зміст: він підводив риску під енергійно провадженими якраз до 1927 року (до падіння Л. Троцького) більшовицькими експериментами з «виведення нової людини» всіма приступними тогочасній науці засобами, від педагогічних до медико-біологічних, аж до схрещення людини з мавпою включно (докладніше про це див.: Александр Эткинд.
85
Реформаторство Горбачова було вже прямо «малахіанським», аж до буквальних тавтологій, мов справді за текстом п'єси («сухий закон», указ про солдатських матерів і т. д.), — і з тим самим кінцевим результатом: бордель валиться, самотній «народний Малахій» сидить на сцені серед руїн і грає на дудочці, а бабця-прочанка — «народ», що був йому ввірився, — боязко запитує в глядачевої зали: то де ж тут дорога до Єрусалиму? (фінал, що його зацитував у тих-таки 1980-х інший режисер, Тенгіз Абуладзе, в фільмі «Покаяння»: там також з'являється бабуся й питає «дороги до храму»). Такі сюжети значно краще віддають «повітря доби», ніж сотні документальних репортажів, і без них годі зрозуміти чи не головну характеристику радянського комунізму — його наскрізну, ґротескову т е а т р а л ь н і с т ь, «постановочність» («Мама, — пригадую дитячий голосок у тролейбусі, — а Брєжнєв настоящій, ілі только по тєлєвізору?»), — театральність, котра нині пишним цвітом буяє в публічній політиці вже далеко не тільки посткомуністичних країн. Зона «нового жаху», відкрита Чорнобилем, іще й тому була така трудноприступна всередині країни для культурного «перетравлення», що Чорнобиль був с п р а в ж н і м — жорстоким пробудженням од гіпнозу вічних симулякрів.
86
У цьому сенсі фон Трієр ближчий не до Тарковського, а таки до Куліша, який виправдовувався перед радянськими цензорами за тією ж логікою, що фон Трієр перед журналістами: хотів, мовляв, показати душевну хворобу, — і рецензенти різних «Пролетарських правд», крізь зуби визнавши «світовий клас» вистави, переходили на прокурорський тон: «Чи треба радянському театрові займатися психопатологією?» (