Читать «Ерц-герц-перц» онлайн - страница 2

Але повернімося до дванадцятилітньої бабці, вихованки сестер-василіянок, дочки зрутенізованого судетського німця (були й такі), що над усе любила ходити до фотопластикуму, вишивати хрестиком і читати посібник з астрономії в популярному викладі Каміла Фламмаріона. її враження від побаченого з вікна своєї веранди ерцгерцога, чи, по-українськи кажучи, архикнязя, звичайно вписувалися в декілька лаконічних штрихів. Липневе надвечір'я, п'ята пополудні, недавній дощик прибив пилюку навколо і відсвіжив рослини та камені. Обидва хідники уздовж вулиці заповнені міською громадськістю, котра вітає монарших осіб хустинково-прапорцевими помахами. Блискуче напуцовані шоломи кавалеристів, коні теж лискучі, гладко вгодовані, майже дресировані. Млява рука Фердинанда звисає на дверцята, час від часу скидаючись, аби махнути у відповідь. Пані архикнягиня в "югендштільному", грандіозному віденському капелюсі з надмірностями, з обличчям під вуалькою, проте явно з материнською посмішкою. Дивна річ — бабця, що сама була тоді дитиною, не запам'ятала нічого про Фердинандових дітей. Іноді щось плутано розповідала про матроське убранко на одному з них, але це, як мені здається, були вже впливи того ж фотопластикуму чи пізніші — кінематографа…

Решту домальовую сам. Головне в моїй побудові — легіт, надвечірній вітерець, літання тихих ангелів, і він надає всьому якогось нетривкого, ледь розтріпаного вигляду, все майорить і тріпоче — плюмажі на драгунах, пера на жандармах, бунчуки, хвости і гриви, чуби на непокритих головах християн і пейси на юдеях, вишивані рушники і навіть одна синьо-жовта стрічка, а також безліч інших стрічок і, як уже було сказано, прапорців та хустинок. До розваги допущено всіх бажаючих — і навіть пані Капітанова, відома в місті божевільна гігієністка, що на кожному кроці, постійно і привселюдно прала свої незліченні лахи, і навіть старий Олійник, що сто років поспіль тільки ремонтував парасольки і пив пиво, і навіть гімназіальний професор Дутка, що знав дев'ятнадцять мов, — усі вони присутні в цій надвечірній ідилії, під невидимими крилами імперії. І жодного тобі анархіста, жодної спроби замаху, самоофірного бомбометання чи стрілянини, жодного таємного гуртка і нелегального клану — світопорядок здається єдино можливим, сталим і непорушним, імперія вічною, а терорист Січинський уже від кількох років мешкає десь в Америці — там, де й належиться жити всім на світі терористам і збоченцям.

Тогочасні фотографи, здається, не лишили свідчень, які б могли спростувати чи підтвердити зображену мною картину. Епізод з візитом та подальшим від'їздом Фердинанда так і залишається епізодом — без жодного повчального змісту чи бодай анекдотичного ефекту. Залишається тільки настрій, мимобіжне враження, ітргеззіоп, присмак — а це речі настільки суб'єктивні, що годі вив'язати з них якесь вартісне світоглядне узагальнення.