Читать «Древляни» онлайн - страница 203

їду додому, переповнений найсвятішими думками. Згадую Шуру, згадую його школу на квартирах, згадую історію обгорілого дзвоника… Поїзд стукотить і стукотить на стиках, прорізує світлом весняну ніч, а мені всю дорогу бринять у душі слова: зязульки, квєтки, молодиє древця…

Я везу тобі, батьку, простенький дарунок дітей — гілочку сосни. З твого синього березового краю. З твоєї і моєї землі.

Примітки

1

И. С. Никитин, Ночлег в деревне.

2

М. Сервантес. Дон-Кіхот, XIII.

3

Сябри — друзі (біл.).