Читать «Доводи розсудку» онлайн - страница 21

— Он воно що! — І після коротенької паузи: — Але ж ти не питаєш, як ми вчора обідали в Пулів?

— То ти була там? Я не питала, бо думала, що тобі довелося від цього відмовитись.

— Та ні! Я там була. Учора мені було дуже добре, і до сьогоднішнього ранку я почувалася зовсім здоровою. Було б дивно, якби я відмовилася від цього візиту.

— Я рада, що ти добре почувалася. Сподіваюся, тобі сподобалось.

— Нічого подібного. Завжди знаєш заздалегідь, чим тебе будуть пригощати й хто прийде; до того ж так незручно не мати власної карети. Містер і місіс Мазгроув відвезли мене у своїй, але там було так тісно! Вони обоє такі товсті, займають так багато місця і містер Мазгроув завжди сідає попереду. А я тіснилася позаду між Генрієттою та Луїзою. Скоріше за все, через те я й занедужала.

Невдовзі непохитне терпіння й удавана веселість Енн майже повністю вилікували Мері. Незабаром вона вже могла сидіти на софі і сподівалася, що до обіду зможе з неї встати. Потім, про все забувши, вже була в іншому кінці кімнати, поправляючи букет, потім з'їла охололий сніданок, а потім навіть запропонувала Енн піти трохи прогулятись.

— Куди б нам податися? — запитала вона, коли вони вже були готові. — Адже ти не підеш до Великого Дому, поки вони самі не прийдуть з тобою привітатись?

— Мені абсолютно все одно, — відповіла Енн. — Я вважаю зайвими церемонії з людьми, яких так близько знаю, як містера й місіс Мазгроув.

— Але їм слід було якнайшвидше з тобою привітатись. Адже ти — моя сестра й вони не мусять про це забувати. Однак ми можемо трошки в них посидіти, а коли позбудемося їхньої компанії, нагуляємося досхочу.

Енн завжди дивували такі стосунки, але вона вже не намагалася втручатися, зрозумівши, що, хоч обидві сторони постійно знаходять причини ображатися, без цих образ їхнє життя було б нудним і нецікавим. Отже, вони вирушили до Великого Дому, де просиділи цілих півгодини в старомодній солідній вітальні з маленьким килимком та лискучою підлогою, де дочки Мазгроувів поступово вчинили належне безладдя, помістивши там велике фортепіано, арфу, жардиньєрки і безліч маленьких столиків. О, якби це могли побачити їхні предки, зображені на портретах, що висіли на дерев'яних стінах, якби ці джентльмени в брунатному оксамиті й леді в блакитному атласі дізналися про цю зневагу до порядку та пристойності! Здавалося, навіть самі портрети здивовано дивляться зі стін.

Сімейство Мазгроув, як і його будинки, перебувало в стані змін, мабуть, на краще. На відміну від батька й матері — втілення англійської старовини, молодь не була далекою від нових віянь моди. Містер і місіс Мазгроув були дуже добрими людьми, гостинними та привітними, не дуже вченими й зовсім не схильними до чепуристості. Їхні діти ж у всіх відношеннях були людьми свого часу. Це була багатодітна сім'я; але, за винятком Чарлза, у ній було ще двоє дорослих — Генрієтта й Луїза, юні дами дев'ятнадцяти та двадцяти років, які привезли з Екзетерської школи всі належні вченості, і тому, як тисячі інших юних дам, метою свого життя вважали бути елегантними, щасливими й веселими. Їхні сукні були прекрасними, їхні обличчя — гарненькими, їхній настрій — чудовим, їхнє поводження — невимушеним і приємним; удома їм догоджали, у гостях вони всім подобались. Енн завжди вважала їх найщасливішими з усіх своїх знайомих; але, як і всіх нас, приємне почуття вищості утримувало її від бажання помінятися з кимось долею, вона не віддала б свого більш тонкого й вишуканого розуму за всі їхні насолоди; вона заздрила лише їхньому порозумінню та щирій дружбі, яких їй так не вистачало в обох власних сестрах.