Читать «До побачення там, нагорі» онлайн - страница 199

Перед дверима номера пана Ежена покоївка вийняла з кишені цитрину, поклала її на срібну тацю, подзвонила, поправила одяг, щоб справити належне враження, і чекала. Мовчання. Вона постукала трохи тихіше, бо хотіла прислужитися, а не перешкоджати. Нічого. Аж потім з-під дверей з’явився аркушик з написом: «Залиште цитрину внизу, дякую». Вона була розчарована, але не надовго, бо коли нахилилася, щоб покласти тацю з лимоном, то побачила, як знизу просунулася банкнота у п’ятдесят франків. Вона схопила її, сховала і втекла (як кішка, боячись, що в неї відберуть рибну кістку).

Едуард трохи відкрив двері, забрав тацю, підійшов до столика, узяв ніж і розрізав лимон на дві частини.

Його номер був найбільшим у готелі. З широкими вікнами, що виходили на магазин «Бон Марше». З вікон було видно весь Париж. Щоб жити тут, треба було мати багато грошей. Яскравий промінь світла падав на лимонний сік, який Едуард ретельно витиснув у столову ложку, на дно якої насипав певну кількість героїну. Гарний жовтувато-райдужний колір віддавав блакиттю. (Знадобилося два вечірні виходи, щоб це знайти. За ціною...) Щоб Едуард переймався ціною, треба було, щоб ціна і справді зашкалювала. Зрештою, це не мало ніякого значення. Під ліжком, в його валізі, були пачки банкнот, вихоплені з Альбертової сумки, отого мураха, який складав гроші в очікуванні їхнього від’їзду. Якби хтось із персоналу захотів цим скористатися, Едуард навіть би цього й не помітив (усім хочеться жити).

Вони їдуть через чотири дні.

Едуард обережно змішав коричневий порошок із цитриновим соком, перевіряючи, чи не залишилося нерозчинених кристалів.

Чотири дні.

Підсвідомо він визнавав, що ніколи не вірив у цей від’їзд, дійсно-таки — ніколи. Ця неймовірна історія з монументами — просто шедевр шахрайства, містифікація, яка і приснитися не може, це щось веселе і життєствердне. Все це допомогло йому згаяти час, підготуватися до кінця, і не більше. Він навіть не дорікав самому собі за те, що вплутав у це божевілля Альберта (власне, рано чи пізно кожен матиме від цього свій зиск).