Читать «Диявол і сеньйорита Прим» онлайн - страница 81

Тоді дроворуби посадовили Берту, притуливши її спиною до каменю. Вийшла нібито ідеальна мішень, та раптом пролунало розпачливе голосіння якоїсь жінки:

— Вона витріщилася просто на нас! Вона бачить, що ми робимо!

Ясна річ, Берта нічого не бачила, однак дивитися на добродушну подобу милостиво всміхненої бабусі, яка незабаром буде забита сотнями малесеньких свинцевих кульок було нестерпно.

— Поверніть її спиною, — наказав війт, який теж не зміг залишитися байдужним до подібного видовища.

Дроворуби, клянучи свою долю, знову мусили йти до моноліту й ставити Берту на коліна, аби обличчям і грудьми вона притискалася до каменю. Та оскільки в такому положенні втримати її було неможливо, довелося прив’язати їй до зап’ястків мотузку, перекинути її через верхівку моноліту й закріпити на протилежному боці.

Картина вийшла й справді моторошна — відвернута від людей сколінена жінка, руки якої здійняті до небес, ніби вона комусь молилася чи про щось благала. Хтось запротестував і цього разу, але мер сказав, що час уже закінчувати.

І що швидше, то ліпше. Без балачок і виправдувань, — і те, й інше можна полишити на завтра, коли в шинку й на вулицях почнуться пересуди пастухів і орачів. Можна не сумніватися, що по одній із трьох міських вулиць ще довго не ходитимуть люди, — надто вже всі звикли до того, що там, на призьбі свого будинку, сидить Берта, дивиться на гори й розмовляє сама з собою. Добре, що з Віскоса можна вийти ще двома шляхами, не беручи до уваги вузенького провулка, який саморобними сходами виводить прямо вниз, до автостради.

— Покінчімо з цим, — сказав мер, задоволений тим, що священик не вимов ані слова, а отже, не замірявся на його авторитет. — А то, гляди, ще хто-небудь у долині побачить цю нашу ілюмінацію та й захоче довідатися, що тут діється. Цілься, вогонь — і по домівках!

Не розпускати нюні. Виконуйте свій обов’язок, як сумлінний вояк, що захищає отчий край. Без докорів сумління. Маємо наказ, мусимо його виконати.

Аж раптом війт не лише зрозумів, чому священик уперто мовчить, але й здогадався, що втрапив у пастку. Із цього моменту кожен, якщо ця історія випливе нагору, буде повторювати те саме, що й після всіх воєн незмінно торочать усі вбивці: «Ми лише виконували наказ». Що діється зараз в душах цих людей і хто тоді він такий, негідник чи рятівник?

Нізащо не можна виказувати слабодухість, — особливо тоді, коли пролунає як один брязкіт заряджених рушниць. Він уявив, як оглушливо гримне залп із 174 цівок, але заспокоїв себе: якщо навіть хтось і почує, вони вже будуть далеко звідси, а перш ніж розпочати підйом, він наказав людям погасити ліхтарі й лампи. Дорогу кожен знайде навіть із заплющеними очима, — світло буде потрібне лише для того, щоб уникнути нещасних випадків у момент стрілянини.

Жінки інстинктивно зробили кілька кроків назад, коли чоловіки взяли на приціл нерухому фігуру, що виднілася за п’ятдесят метрів попереду. Схибити було неможливо, — змалку всі вони були навчені прицільно стріляти, уміли валити звіра на бігу, збивати на льоту птаха.