Читать «Дитя кохання» онлайн - страница 7

— Знак мій, — тихо відповіла господиня й поклала серветку назад, — але я викинула її на смітник.

Слідчий усміхнувся: мовляв, він розуміє такий вияв гуманності, але не схвалює його.

— А це? — спитав він далі, витягаючи з купи дитячу сукеньку, колись пошиту з дорогого краму, але тепер уже латану-перелатану. — Це впізнаєте?

Господиня аж затремтіла, так розгнівалась. Бо то була сукенька, в якій хрестили маленьку Клару; вона багато років берегла її як пам’ятку по єдиній своїй дитині, що її забрала смерть. Ні, вона не збирається більше шкодувати жінку, що так боляче зачепила її материнське почуття!

— Так, — мовила господиня, обурено випростуючись, і скинула оком на Боліну.

Боліна стояла, простягаючи тремтячі руки, її неспокійний погляд бачив тільки одне — він чіплявся за ту дитячу сукеньку, що її хотіли відняти в неї, стежив за кожним порухом господині.

— Це сукенька маленької Едіт, — схлипнула служниця. — Це її святкове вбрання.

Для того, хто розумів материнське почуття, то було жахливе видовисько, і господиня офірувала свою мертву дитину задля Боліниної живої Едіт.

— Так, — сказала вона глухо, — я сама віддала їй ту сукеньку. Та й майже все решту.

Слідчий був невдоволений. А Боліна вибухнула плачем. Стояла й плакала, не втираючи сліз. Вони котилися по її худих щоках, по запалих грудях, аж на занадто плодюче лоно.

Слідчий простежив за ними, і погляд його злагіднів.

На хвилю йому аж стало млосно від того незбагненного героїзму, він ніби заглянув у таємницю вічності. Та потім справедливість перемогла, він обернувся до писаря, що складав протокол а, й мовив:

— Допишіть до примітки за трьох дітей, що звинувачувана знову при надії.

Боліну не виправдали, хоч як боронила її господиня, — і то було щастя для неї. Бо з нею вийшло те, що з кожною казковою попелюшкою, — треба було спізнати найгірше лихо, щоб з’явився принц і звільнив її від усього безголов’я.

Тільки-но Боліна вийшла з в’язниці, то зараз-таки поспішилася в один із завулків Неребро побачити своїх дітей. Кара не зробила її нещасливішою, ніж вона була перше, лиш розширила для неї світ незрозумілого. її ж бо покарано за єдину правдиву вартість у житті — за любов до своїх дітей!

Але вона й далі любила їх і ні до кого не відчувала зненависті. Тільки поспішала, гнана тупим страхом: що сталося з її дітками за ті місяці, поки вона сиділа у в’язниці?

У завулку вона зустріла дурного Карла, що, як звикле, стояв, притулившись лобом до стіни, серед гурту хлопчаків, що дражнили його. Але названих батьків Боліна не знайшла, і ніхто не міг сказати, куди вони перебралися. Сусіди знали тільки, що одне з Боліниних дітей померло, ще як ті жили в завулку, а як там далі — господь святий знає.