Читать «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні» онлайн - страница 9

_{Сьогодні, враховуючи наш історичний досвід, слід віддати належне точності передбачення і узагальнення, притаманного справжньому мистецтву.}

_{Поетика контрасту визначає побудову твору. Ю. Смолич так охарактеризував художню інтерпретацію опановуваного ним матеріалу: «Я скомпонував зміст книги, ідучи, власне, за перенесеним у літературу принципом політичного плаката: виразність композиції, ударна деталь, гротеск для негативних образів» (Розмова з читачем, с. 75). Повнота уявлення про радянську дійсність, перспективи її розвитку виникає як наслідок проведеного до кінця структурного принципу. Світ соціалізму — криза капіталізму. Харків і Чікаго. ХТЗ і заводи Форда. Три мільйонери — три радянські робітники — три представники робітництва капіталістичних країн. Смерть банкіра Пірпонта Бетлехема — і народження дитини робітницею-комсомолкою Зіною Козуйок: «Сорок вісім годин. Це винятково важкі пологи… Життя народжується в муках…»}

_{Реалістична за своїм наповненням символіка зіставлень, чіткість і послідовність розгортання публіцистичного сюжету, активна авторська позиція, безпосередньо виявлена в образі автора, у розлогих промовах Смолича-гіда, — усе це так чи інакше працює на розкриття загальної ідеї твору, сприяє утвердженню в ньому неминучості поступу соціалізму. Втім, обрана письменником манера оповіді дещо звужувала можливості змалювання індивідуальних характерів у всій повноті їхнього самовияву позитивні персонажі не так протидіють, як протистоять негативним, вони не показані в русі саморозвитку. Та при всьому тому досвід роботи над твором мав принципове значення для подальшого розвитку письменницької майстерності Ю. Смолича. Він говорив: «В прийомах компонування роману, в окремих його частинах я використовував якнайширше всі жанри публіцистики — памфлет, огляд, фейлетон, статтю, гумореску, нарис, скетч… Роман… мені, письменникові, дав дуже багато. Після цієї книги я став публіцистом: публіцистичні статті, памфлети і фейлетони, які я написав з того часу, — все це запліднено «екзерсисами» в романі «Сорок вісім годин» (Розмова з читачем, с. 76–77).}

_{Плідним було й звертання Ю. Смолича у цей період до наукової фантастики. В російській літературі вже набули визнання такі твори, як «Аеліта», «Гіперболоїд інженера Гаріна» О. Толстого, «Людина-амфібія», «Голова професора Доуеля» О. Бєляєва, в українській же прозі цей жанр ще тільки формувався («Фантастичне оповідання» І. Сенченка, «Ідуть роботарі» В. Владка, «Червона ракета» П. Лісового, «Кришталевий край» Д. Бузька). Для Смолича характерне виразне бажання розвинути цей жанр в українській прозі і водночас розвінчати (інколи шляхом пародіювання) вироблені штампи буржуазної фантастики.}

_{Романи, що складають трилогію «Прекрасні катастрофи», — «Господарство доктора Гальванеску» (1929), «Що було потім» (1934), «Ще одна прекрасна катастрофа» (1932), — в широкому плані об'єднані проблемою долі науки в сучасному світі, взаємозв'язку розвитку науки і суспільного прогресу. Прогрес науки служить людству лише тоді, коли науково-технічні звершення використовуються в ім'я щастя і здоров'я людей, в ім'я миру і життя на землі.}