Читать «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні» онлайн - страница 18

_{Розповідаючи про події громадянської війни, Ю. Смолич закономірно звертається до тих персонажів, що реально існували, до справжніх організаторів і героїв боротьби. Такими є образи Жанни Лябурб і Жака Елліна, керівників славнозвісної Іноземної колегії підпільного обкому. Діяльність Іноземної колегії серед французьких солдатів і матросів, вплив революційної боротьби, ідей більшовиків призвели до того, що армія інтервентів стала небоєздатною, солдати відмовлялися виступати проти своїх братів по класу, протестуючи проти антинародної війни в Росії.}

_{Багато уваги приділено в романі образові Миколи Яасточкіна (партійна кличка російського пролетаря більшовика Івана Федоровича Смирнова), який за завданням партії об'єднує і спрямовує роботу підпільного обкому, готує збройне повстання. Відповідно до особливостей задуму і самого характеру обдарування письменника, що тяжіє до романтики таємної боротьби, певної аваитюрності сюжету, на перший план висувається постать Котовського. Він відіграв величезну роль у формуванні й озброєнні бойових дружин і загонів одеських робітників. Проникаючи в табір ворога, Котовський здобував цінну інформацію про задуми інтервентів і білогвардійців.}

_{Створюючи образ Котовського, письменник іде на деяке порушення «правди факту» в ім'я вищої і узагальнюючої правди мистецтва — автор зміщує хронологічну послідовність подій. Але якщо відступи у даному разі не порушують логіки історії, сприяють закінченості характеристики образу Котовського і художньо виправдані, то ряд відходів від правди подій при зображенні ворожого табору іноді руйнують художню тканину повіствування, позбавляють його життєвої вірогідності,}

_{Ю. Смолич переконливо змальовує розстановку сил у громадянській війні на півдні України, широко і детально показує світ ворогів — інтервентів, націоналістів, білогвардійців, передає атмосферу приреченості табору контрреволюції. Галерея образів контрреволюції досить численна. Своє ставлення до цих осіб письменник виявляє уже в самому виборі засобів зображення: викриваючи ворога і його дії, Ю. Смолич використовує засоби сатири, іронії, як правило, досягаючи при цьому значного художнього ефекту.}

_{Однак кожний жанр має свою специфіку; історичний роман, очевидно, не дає такого простору для загострення образу, вимагає більш об'єктивних рис для змалювання персонажа. Отож надмірне захоплення автора прийомом сатиричного викриття часом збіднює образи, а відтак зменшує ідейно-художню силу розвінчання запеклих ворогів революції. Окремі елементи поетики, побудови роману Ю. Смолича (як і наступної дилогії) викликали далеко не однозначну оцінку з боку критики і письменників. Так, Олесь Гончар слушно підкреслював, що «надмірна гротесковість і навіть фейлетонність знижували художній рівень» зображення тоді, коли «йшлось про події, що якраз вимагали суворого реалізму в шолоховському дусі» (Про Юрія Смолича, с. 51). Не зайвим буде сказати, що Ю. Смолич прислухався до критики, громадської думки й прагнув органічно поєднати викриття різноманітних ворогів Жовтня і життєствердний пафос зображення сил революційного народу.}