Читать «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10» онлайн - страница 328

— Який він хлопчисько! — сказала Пола Греймові. Вони саме слухали, як Дік розводиться перед гостями про надзвичайні якості свого нового фотоапарата. — Ви чули, як за столом Аарон нападав на нього за самовпевненість, а Теренс її пояснював. З ним ще зроду не ставалось нічого страшного. Він ніколи не зазнавав поразки, і його впевненості ніщо не могло похитнути. Як сказав Теренс, її завжди підтверджувало діло. Він же знає, знає, і все ж такий певний за себе й за мене…

Грейма запросила танцювати міс Максвел, і Пола зосталася сама зі своїми думками. Виходить, Дік не дуже й страждає. Що ж, цього слід було сподіватись. Він розважна людина, філософ. Він сприйме втрату дружини так само спокійно, як сприйняв би втрату Горянина, як уже сприйняв смерть Брекстона й затоплення копалень Урожайного. Пола всміхнулась сама до себе: тяжко їй боротися зі своїм коханням до Грейма, маючи такого чоловіка-філософа, що навіть руки не підніме, аби її підтримати, їй знов подумалося, що Грейм зачарував її, зокрема, своєю здатністю захоплюватись: у ньому більше людського, і в неї з ним більше спільного. А Дік навіть у ті щасливі дні, коли вони вперше зустрілись у Парижі, не полонив її так. З нього, звичайно, теж був чудовий коханець, красномовний, щедрий на ласкаві слова, на любовні пісеньки, що так її тішили; а все ж то було не те, що вона почувала тепер до Грейма і що Грейм, напевне, почував до неї. Та й, крім того, вона ж тоді була ще зовсім молода, нічого не знала про кохання й про чоловіків, коли Дік так навально заволодів нею.

З тими думками її почуття до Діка чимраз холоднішали, і вона вже не стримувала поривання свого серця до Грейма. Веселий гурт гостей, збудження, Греймова близькість і ніжні доторки його рук під час танцю, тепло літнього вечора, місячне сяйво й пахощі нічних квітів — усе розпалювало в ній жагу, і їй аж нетерпілося протанцювати з Греймом ще хоч один танець.

— Це німецький винахід, — пояснював тим часом Дік. — Магнію не потрібно. Півхвилини експозиції при звичайному електричному світлі цілком вистачає. А найзручніше те, що знімок відразу можна проявити, як звичайну копію-синьку. Шкода тільки, що виходить один-єдиний позитив, і його вже не розмножиш.

— Чого ж! Як вийде вдало, можна сфотографувати знімок звичайним апаратом та й друкувати з негатива, — додала Ернестіна.

Вона знала, що в тому «фотоапараті» сховано довжелезного, двадцятифутового гумового удава на пружині, звитого кільцями, і коли здушити балончика, той удав вискакує, як чортик з коробочки у відомій іграшці. І ще дехто, знавши таємницю, умовляв Діка сфотографувати все товариство.

Він пішов по апарат до кабінету, але затримався там довше, ніж гадав, бо на його столі Бонбрайт залишив кілька нових телеграм про мексіканські справи і на них треба було негайно дати відповідь. З «фотоапаратом» у руках він рушив до вітальні навпростець, через подвір’я. Пари танцюристів уже помалу верталися з галереї до зали; Дік став, зіпершись на колону, й дивився, як вони минають його. Останні були Пола з Івеном. Вони пропливли так близько від нього, що він міг би дістати їх рукою, але не помітили його, хоч місяць світив просто на нього. Вони бачили тільке одне одного.