Читать «Девід Копперфілд» онлайн - страница 16

Впродовж усього цього дня, як я помітив, містер Мердстон був суворіший і поважніший, ніж обидва джентельмени. А ті були дуже веселі та безтурботні. Вони часто жартувати один з одним, але рідко — з містером Мердстоном. Видно було, що він розумніший і спокійніший за цих двох, і що вони мають до нього майже такі почуття, як і я. Також я помітив, що один чи два рази містер Квіньйон, говорячи, скоса поглядав на містера Мердстона, нібито хотів переконатися, що той не гнівається. А одного разу, коли містер Пенсідж (другий джентельмен) дуже розходився, Квіньйон наступив йому на ногу і потайки вказав очима на містера Мердстона, який сидів понурий і мовчазний. Не пригадую, щоб містер Мердстон сміявся цього дня, крім випадку, коли мова йшла про Брукса з Шеффільда, та й цей жарт був його власний.

Ми повернулися додому перед смерком. То був чудовий вечір, і містер Мердстон з матір'ю ще погуляли перед шипшиною, відправивши мене пити чай. Коли він пішов геть, мати почала розпитувати мене про прогулянку і про все, що джентельмени говорили й робили. Я сказав між іншим, що говорили вони про неї. Вона розсміялася і зазначила, що вони безсоромні люди і казали дурниці. Але я знав, що це сподобалось їй. Я знав це так само добре, як знаю тепер.

Я скористався з нагоди спитати її, чи не знайома вона з містером Бруксом із Шеффільда. Мати його не знала, але висловила думку, що то був якийсь фабрикант ножів і виделок.

Чи можу я, згадуючи про її обличчя, сказати, що його тепер уже немає, коли й зараз воно вимальовується переді мною так ясно, як будь-яке, що я можу вхопити зором на сповненій юрбою вулиці? Чи можу я сказати, що її невинна дівоча краса зів'яла назавжди, коли я відчуваю її подих на своїй щоці, як того вечора? Чи можу я сказати, що її більше немає, коли перед зором моїм усе ще стоїть вона — юна, ніжна, свіжа, жива?

Я пишу про неї, про таку, якою була вона того вечора, коли після розмови я пішов спати, а вона прийшла побажати мені на добраніч. Грайливо стала вона навколішки біля мого ліжка, схилилася підборіддям на руки і, сміючись, сказала: