Читать «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство» онлайн - страница 404

Спорідненість антропологічних типів населення кемі-обинської культури, ранньокатакомбної, деяких груп Нижнього Подніпров’я (наприклад, каховської) та населення багатоваликової кераміки підтверджується спостереженнями В. М. Даниленка, який вважає, що усі три культури складають у часі єдину генетичну лінію (В. М. Даниленко мав на увазі взагалі катакомбну культуру, антропологічний же матеріал стосується лише ранньокатакомбних груп окремих територій Північного Причорномор’я і маничського варіанта передкавказької катакомбної культури). Так, дослідження антропологічних матеріалів із поховань ямної, ранньо- і пізньокатакомбної культур одних і тих же локальних територій (каховська група, Примор’я, басейн р. Молочної, запорізька група) виявило зміну антропологічних типів наприкінці III — на початку II тис. до н. е., яка може свідчити про активний рух племен кемі-обинської культури із степів і передгір’їв Криму в райони Примор’я, Каховки, Запоріжжя, басейну р. Молочної (про експансію кемі-обинських племен говорив і В. М. Даниленко), а також про відхід населення цих територій на захід, південний захід (можливо, і на інші території). Пізніше під тиском північнокавказьких племен з північного сходу частина кемі-обинських і ранньокатакомбних груп могла бути відсунута на північ, на територію Середнього Подніпров’я, де, можливо, і формувалося населення культури багатоваликової кераміки, яке після відходу “північнокавказців” розповсюдилося по всьому Подніпров’ю і відіграло велику роль у формуванні фізичного типу населення як зрубної, так і білозерської культур України. Ця генетична лінія якоюсь мірою відповідає етнокультурній лінії, котру В. М. Даниленко назвав протоіндоіранською.

Зокрема, В. О. Сафронов уважає, що вже за доби ямної культури відбулося відокремлення індоаріїв від протоіранців і що вузьколиці та довгоголові групи ямників і кемі-обинців, які мешкали в причорноморській смузі і в Криму, можна вважати першими індоаріями на цій території, доказом чого можуть служити виявлені О. М. Трубачовим індоарійські топоніміка і гідронімія.

Ще одна генетична лінія, в основі якої лежить теж південний середземноморський антропологічний тип (але менш довгоголовий, скоріше мезодоліхокефальний), хоча й не так чітко визначена, представлена більшістю трипільців, частиною усатівців, можливо, окремими групами середньостогівців (Огрінський могильник), ямників (запорізька група), у катакомбників нікополь-михайлівської групи. У добу пізньої бронзи поки що не фіксується (можливо, за браком матеріалу), але трапляється в більш пізні історичні часи (жіночі поховання скіфського часу правобережного лісостепу, окремі черняхівські групи). Можливо, вона може бути зіставлена з протодакійсько-мізійською етногенетичною лінією, яка, за даними В. М. Даниленка, щільно змикається із протофракійською.