Читать «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство» онлайн - страница 400

Населення передкавказької культури, яке не практикувало штучної деформації голови, виявилося в основному порівняно вузьколицим і довгоголовим. Для території Калмикії вузьколиці до ліхокрани були прийшлими, тому що в попередні часи тут був розповсюджений гіперморфний мезобрахікранний антропологічний тип (пізньоямне і північнокавказьке населення, згадуване раніше), найбільш характерний для Північного Причорномор’я на другому етапі катакомбної культури. А. В. Шевченко, який вивчав антропологічний склад катакомбного населення Калмикії і Передкавказзя, пов’язує появу тут вузьколицих доліхокранів з населенням культур шнурової кераміки Середньої Європи, особливо Польщі, не беручи до уваги наявність подібних типів на більш близьких територіях причорноморських степів, а саме деяких груп вузьколицих нижньодніпровських ямників і кемі-обинців, цілком сприймаючи гіпотезу В. О. Сафронова про більш західне походження всіх степових культур Південно-Східної Європи. Враховуючи те, що більшість ранньокатакомбних груп Придніпров’я (басейн р. Молочної) і передкавказької культури дуже схожа і що ця схожість підкріплюється подібністю деяких рис у поховальному обряді (скорчені на боці небіжчики, обличчям повернуті до входу в катакомбу), можна припустити проникнення причорноморського населення на південний схід, тим більше, що в багатьох працях археологів йдеться про бурхливі процеси етнічних переміщень, про пересування північнокавказького населення в степи і навпаки.

Ці, безперечно, важливі історичні події відбиваються на палеоантропологічних матеріалах. Так, окремі причорноморські ранньокатакомбні групи могли просуватися через Крим, Керченську протоку і далі на Північний Кавказ, де могли взяти участь у формуванні антропологічного складу населення передкавказької культури. Що шлях цей лежав не через територію Приазов’я, ми відзначали (населення там було незмінним з енеоліту і, можливо, протистояло вторгненню чужорідних племен на свою територію).

Отже, перша половина П тис. до н. е. характеризувалася важливими міжетнічними контактами, переселенням окремих груп, ілюстрацією чому є виявлена на антропологічному матеріалі різка зміна населення в степовому Подніпров’ї, поява масивного гіпероморфного типу. Але здається, що вторгнення “північнокавказців” нечуло тривким і не залишило слідів у фізичному вигляді наступних поколінь. На зміну широколицим брахікефалам у XVII ст. до н. е. прийшло довгоголове, порівняно вузьколице населення, яке домінувало на цій території в наступні часи у населення культури багатоваликової кераміки, білозерської і навіть зрубної культур, тобто до кінця бронзової доби.

Тривалий час антропологічні характеристики населення пізньої бронзи на теренах України (в основному степового Подніпров’я) базувалися на вивченні серії черепів, відомих у науковій літературі як черепи зрубної культури — доліхокранних, порівняно вузько- і високолицих, які були відмінні від черепів катакомбної і зрубної культур більш східних територій, зокрема Нижнього Поволжя. Це дало підставу твердити про автохтонне походження населення зрубної культури на території України та заперечувати міграційні хвилі зі сходу.