Читать «Давно, знебулий раб, замислив я втекти...» онлайн - страница 3
Генрі Лайон Олді
Ах, як давно це було…
Тоді лікаря ще не дратувала велика кількість людей навколо.
* * *
— У вас є які-небудь скарги?
— Ска… скарги?
— Ну, може, вас щось не влаштовує, що-небудь не подобається у нас? Наприклад, годують погано. Розповідайте, не соромтеся. Я постараюся вам допомогти, якщо це буде в моїх силах.
— Годують добре. Навіть краще, ніж удома. У мене. Пюре з рибою. Морс. Хліб свіжий. Морс подобається. А тут не подобається. Байдуже.
— Що саме вам не подобається?
— Все. Люди… Їх багато. Дуже. Від них шум між вухами. І камінь не ліпиться. Нічого не ліпиться. Навіть асфальт. Навіть люки. З люків ліпити добре, мені подобається. Вони такі лункі виходять. Лункі й важкі. Коли біжать — дзвону… Тільки тут вони не ліпляться. Це від людей. Від шуму. Напевно.
— Що у вас не ліпиться, пробачте?
— Големчики. Їх так мамця назвала. Давно. Коли я ще маленький був.
— Добре, до ваших големчиків ми ще повернемось. Це дуже цікаво.
— Правда, повернемось? Разом з вами, лікарю? Ви теж хочете туди… додому?!
— Гадаю, ви не зовсім правильно мене зрозуміли. Або я неточно висловився. Я мав на увазі: «повернемося в нашій розмові». А поки мені б хотілося дізнатися детальніше, що ще вам не подобається?
— Все. Майже все. Люди шарудять. Голосно. Всім чогось треба. Шарудять, шарудять… Навіщо? Не люблю шарудіти. Не люблю слухати шарудіння. Зрідка тільки. Іноді. Або коли големчики булькають.
— Наша бесіда вас теж обтяжує?
— Бе-сі-да? Обтяжує… тяжкість… Ні. Не дуже. Ви інакше шарудите, ніж інші. Ви говорите. Ви словами
— Спасибі на доброму слові. Тоді, якщо не заперечуєте, давайте продовжимо. Отже, що вас ще не влаштовує в нашому пансіонаті, окрім великої кількості людей, шуму і розмов?
— У пан-сі-о-на-ті?.. Так, мені пояснювали. У вас тут добре. Майже як вдома. Големчики не ліпляться, а так добре. Не чіпають. Не докучають: давай пошарудимо! Шуму менше. І годують. Пюре з рибою. Морс. З журавлини. Добре. Тут люди разом — зовні. А всередині — кожен сам по собі. І ви, лікарю, самі. І я — сам. І все. Подобається.
