Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 15

Майор Макнабс на те й бровою не повів.

– Стюарде! – голосно гукнув дивний пан.

Містер Олбінет, піднявшись на ют, попрямував до незнайомця.

– Де стюард цього судна? – спитав його незнайомець.

– Це я, сер, та я не маю честі…

– Перед вами пасажир із шостої каюти, – перебив його дивакуватий пан.

– Із шостої каюти? – розгублено повторив Олбінет.

– Авжеж. Як вас звуть?

– Олбінет.

– Чудово, друже Олбінете, – промовив пасажир із шостої каюти. – Я прошу вас подбати про мій сніданок. Я, щоб ви знали, просто помираю з голоду – вже тридцять шість годин як я нічого не їв. Власне кажучи, ці тридцять шість годин я проспав, що цілком нормально для людини, яка, не зупиняючись, примчала з Парижа до Ґлазґо. Коли снідають на борту цього судна?

– О дев’ятій, – механічно відповів Олбінет.

Незнайомець спробував було поглянути на годинника, але зміг знайти його тільки в дев’ятій кишені, безуспішно перевіривши попередньо вісім із них.

– От лихо, зараз ще й восьмої немає! – розчаровано вигукнув він. – От що, Олбінете, принесіть мені тарілку бісквітів та склянку шеррі, щоб я не помер від виснаження.

Олбінет остовпіло стояв, чудуючись дивній поведінці балакучого пасажира.

– Де ж наш капітан? Він що, досі спить? А його помічник? – сипав запитаннями незнайомець, роззираючись навсібіч.

У цю хвилину на трапі нарешті з’явився Джон Манґлс.

– Капітан перед вами, – сказав Олбінет.

– Дуже, дуже радий! – вигукнув незнайомець. – Я просто щасливий познайомитися з вами, капітане Бертон!

Настала черга дивуватися капітану Джонові Манґлсу. І не тільки тому, що його назвали чужим ім’ям, а й дивній появі на борту судна нового пасажира.

– Дозвольте потиснути вашу мужню руку! Мені здалося це нетактовним у момент відплиття, коли навколо було стільки метушні. Але сьогодні…

Джон Манґлс мовчки подивився на стюарда, потім на незнайомця.

– …Але сьогодні, дорогий капітане, – вів своєї дивак, – ми з вами вже майже друзі, так? Чи задоволені ви зі своєї «Шотландії»?

– Даруйте, про яку «Шотландію» ви весь час торочите? – промовив нарешті Джон Манґлс.

– Як?! Про чудове судно «Шотландія», на якому ми з вами маємо щастя зараз перебувати. Скажу вам, я багато втішних відгуків чув про «Шотландію» і про її чудового командира, капітана Бертона! Ви випадком не родич легендарного африканського мандрівника Бертона? Ця надзвичайно відважна людина…

– Сер, я не родич не тільки мандрівника Бертона, а й самого капітана Бертона, – сухо мовив Джон Манґлс.

– Е-е… – Пан на мить застиг, забувши закрити рота. – То я, виходить, маю честь розмовляти з містером Берднессом, помічником капітана?

Джон Манґлс уже майже здогадався, що сталося, коли раптом на палубі з’явилися лорд Гленарван, леді Елен та Мері Ґрант.

– А, от і пасажири! Сподіваюся, містере Берднесс, ви познайомите мене! – вигукнув незнайомець і, не чекаючи відповіді, подався просто до Мері Ґрант. – Місіс… – посміхнувся він. – Міс… – Чоловік уклонився леді Елен. – Сер… – нарешті він помітив лорда Гленарвана, – я прошу не судити мене за те, що називаю своє ім’я сам, та пусте – адже в морі не до етикету. Сподіваюся, подорож на пароплаві «Шотландія», до того ж у товаристві таких чарівних пані, здасться нам недовгою та вельми приємною.