Читать «Дім у Бейтінг Голлов» онлайн - страница 78

Мері подякувала за чай і печиво.

А Сюзен, не поспішаючи, почала розливати запарений чай.

- Я люблю «Англійський чорний брекфест». А ви?

- Байдуже, головне, щоб не міцний.

- «Англійський брекфест» не може бути не міцним, він тоді втрачає свій аромат. Я тут мешкаю сама, відколи Пітер помер. Тут усе, як було за його життя, але... - вона покосилася на пачки і додала:

- Майже, як за його життя.

- Пітер був вашим чоловіком?

- Так, він був адвокат.

- А з ким я розмовляла про віолончель? - спробувала нагадати про мету свого візиту Мері.

- А, так, вибачте, ви домовлялися з моїм молодшим сином Йоахимом. Він мешкає з родиною у Байт Плейнсі.

- Просто у мене не так багато часу і я би хотіла побачити інструмент.

Пропозиція Мері дещо засмутила Сюзен, бо воліла продовжити розмову, але вона встала з-за столу і оперлася на палицю. Мері лише тепер помітила, що Сюзен пересувається кульгаючи.

- Якщо вам тяжко, то може, іншим разом?

- Ну що ви? Ви ж приїхали подивитися на віолончель. Вона у вітальні.

Мері, скинувши з колін велику лляну серветку, вийшла з-за столу і попрямувала за Сюзен. Господиня, налягаючи на ногу, пройшла до м’якого крісла і сіла. Мері залишилася стояти. Віолончель лежала біля роялю, наче її щойно внесли. Але футляр укривав тижневий шар пилу.

- Моя покоївка прихворіла і тиждень тут ніхто не прибирав, - пояснила Сюзен.

- Можна відкрити футляр? - запиталася Мері.

- О так, звісно, прошу.

Мері, присівши, розстебнула металеві застібки футляра і відкрила його. Віолончель була точно така, яку вона бачила на фото в Інтернеті.

- Усе, що ви бачите тут, - продано. Я продаю цей будинок і переїжджаю до Мангеттену на Сімдесят дев’яту вулицю. Син саме купує квартиру. «Стейнвей» Пітер замовив, коли ми повернулися з Франції. Він там працював адвокатом у фірмі «Дюпон» і ми п’ять років жили в Європі. - Сюзен витягнула з кишені вовняного светра балончик і впорснула собі в рот. - Вибачте, після аварії на мене звалилися всі хвороби.

Мері відзначила приємні манери Сюзен, яку вона лише півгодини тому побачила вперше. Впіймала себе на думці, що сидячи у цьому великому будинку, в цих зашторених кімнатах, готова слухати Сюзен.

- Мою маму було звати Ґертрудою. Так-так, я наполовину німкеня, хоча німецькою пам’ятаю лише кілька слів. А мій батько українець, білогвардійський офіцер, який утік спочатку до Варшави, а потім опинився в Німеччині, у містечку Маркноєкірген. Ви бували в Німеччині?

- Кілька разів у Франкфурті, на летовищі.

- Ми з Пітером, коли жили у Франції, об’їздили майже всю Європу. Я була у Маркноєкірген. Ви знаєте, там скрипкова шизофренія. Пітер узагалі був глухий до музики. Ми ходили з ним на концерти класичної музики і кілька разів до опери. Знаєте, що він там робив? Спав.

- А я засинаю в кінотеатрах, - зізналася Мері.