Читать «Дім у Бейтінг Голлов» онлайн - страница 40

Якогось літнього ранку, коли автобуси роз’їхалися, Петро Карабін виглядав львівський і чернівецький рейси. Він стояв при вікні й курив. Львівський, який от-от був на підході, прямував до Чернівців, а чернівецький - до Львова. У Чорткові вони зупинялися надовше. Петро знав, що розімлілі від задухи пасажири повиходять з автобусів, щоби перекурити і збігати до туалету, збоку якого смерділо хлоркою. А коли шофери відзначать путьовки і знову сядуть за керма, то після цих рейсів аж до обіду на станції настане затишшя. Карабіна хтось міг потурбувати дзвінком, запитатися про рейси на Бучач чи Івано-Франківськ, але Петро незадоволено відповідав, кидаючи слухавку, що це не довідка, а начальник станції.

У почекальні товклися пасажири, чекали на продаж квитків на львівський і чернівецький рейси.

У віконці каси сиділа Марія Іванівна, а за її спиною, за окремим столом у глибині кімнати - бухгалтерка Фросина Петрівна. Пасажири, стоячи у черзі, чули, як за металевою решіткою віконця каси, що було закладене дерев’яною дощечкою, Марія Іванівна розповідала Фросині Петрівні про закрутки на зиму. А Фросина Петрівна, дружина прапорщика авіачастини - про повидло з аличі. Коли хтось із пасажирів, кому уривався терпець, починав гукати, чи продаватимуть білети на львівський, то віконечко відчинялося і Марія Іванівна, висунувши пофарбовану індійською хною голову, кричала у відповідь:

- Львівський ше не приїхав.

- А на чернівецький? - чулося з хвоста черги.

- По прибуттю, - відповідала касирка і зачиняла віконце.

Відколи в Чорткові побудували об’їзну, і автобусну перенесли на копиченецьку трасу, то автобуси тепер минали військову частину - з вартовими вишками і колючим дротом, за яким стояли списані для тренування військові літаки. При кінці вулиці, на вимогу пасажирів, шофери зупинялися біля райвійськкомату, звідки було найближче до центру. Хто пам’ятав автобусну біля Ринку, скаржився, що нова - далеко. їдучи з міста, автобуси долали високий пагорб, який виростав із берегів Серету. Шофер зазвичай перемикав першу передачу, і автобус, наче дихавишний, поволі, з чорним димом газу з вихлопної труби, виповзав на гору. А ті, які їхали до центру, мусили пригальмувати на крутому повороті перед мостом, щоби не звалитися у Серет.