Читать «Дім у Бейтінг Голлов» онлайн - страница 32

Лист від Блондера, про якого Леопольд нічого не знав, відколи переїхав до Чорткова, був написаний три тижні тому, про що свідчив поштовий паризький штемпель і дата на початку листа.

«Монпарнас, 5 сіте Фадьгіер

І вересня Т939 року

Любий Лео,

Коли Ти отримаєш мого листа, можливо, у нашому з Тобою житті щось зміниться. Я сподіваюся, що Ти слухаєш радіо і читаєш газети. У Парижі напад на Польщу сприйняли спокійно, паризькі повії не подорожчали, а ціни на картини не зросли. Тут ходять чутки, що польський уряд оголосить мобілізацію і мене як громадянина Речі Посполитої вона теж чекатиме, а Ти ж знаєш, Лео, що будь-яка війна, як смерть, приходить невчасно.

Наші стосунки з Бертою виглядають кепськими.

Якщо Ти шукатимеш у пресі що-небудь про мої роботи, то тепер я Andre Blondel. За останні два роки моє життя в Парижі якось налагодилося, були виставки і картини можна було продати. Але, дорогий Део, що нас чекає попереду?., у мене погані передчуття.

Майже нікого з наших, тобто з Краківської групи, тут, у Парижі, нема, але зійшовся з новими приятелями.

Ти пам’ятаєш Генрі Міллера, американця, з яким ми випивали Т93І року на Монмантрі? Він іще тут, але вибирається до Греції. Париж покидають усі.»

На цьому місці Льольо відклав жовтий листок паперу і почав згадувати Париж, у якому безперестанку лив дощ. їхнім богом в Академії був Пікассо, а Пікассо жив у Парижі і був комуністом. Левицький із компанією навчався у Кракові й протестував із лівими, отримуючи від них гроші. У1931 році, приїхавши до Парижа з наміром взяти лекції у професора Юзефа Панькевича і потинятися галереями, Леопольд не виключав знайомства з французькими комуністами і повіями з Мулен Руж. Якогось дня хтось із французьких товаришів запросив Левицького на марш протесту Комуністичної партії Франції. І він, авангардист і лівак, пішов із французами, викрикуючи гасла протесту. Через тиждень у філію Краківської академії мистецтв у Парижі, де Леопольд Левицький числився серед студентів, надійшло офіційне повідомлення з департаменту поліції про те, що він повинен покинути Париж протягом трьох днів і виїхати до Польщі.

Льольо продовжив читати лист.

«Здається, що я бачився зі своєю родиною у 1935 році, коли востаннє відвідав Чортків. Пам’ятаю, що ходив вуличками і дійшов до Серету, там, де стояла електростанція. По синагогах, як завше, читали Тору, а на міському Ринку продавали буковинські сливи. Я зробив кілька ескізів, але при переїздах вони, мабуть, загубилися. У передчутті війни, дорогий Льолю, все стає нікчемним і марнотним. Не знаю, до ти робиш тепер, але Твою адресу я відшукав серед своїх паперів і чомусь вирішив написати. Може, тому, Льолю, що вулиці Чорткова приховують у собі такі ж дивні кольори і фактуру, як і паризькі».