Читать «Дім у Бейтінг Голлов» онлайн - страница 14

Над чорними дверима при фасаді виднівся напис «Leonard Court». Усередині ж, у довгому коридорі, встеленому білою мозаїкою з двома рядами брунатних пасочків, що окантовували коридорну доріжку, було двоє сходів. Одні - ліворуч, майже при вході, вели до північного крила, а інші - в кінці - до південного. Разом із сусіднім будинком вісімсот дев’яносто п’ятий утворював внутрішній дворик, двері до якого - наглухо замкнено. Дворик можна було бачити, піднімаючись до квартир обох будинкових крил -північного і південного. З північного крила краще проглядався порожній квадрат внутрішнього дворика, що не мав іншого призначення, ніж місце, куди мешканці викидали зужите кухонне начиння, поламані стільці, паперові торбинки, а над його ямою чіпляли шворки для білизни, прив’язуючи їх на прибиті до стіни металеві гаки. А коли речі висихали, за допомогою коліщат, що пронизливо скрипіли, притягували їх до вікон своїх кухонь.

У північному стояку на кожному поверсі було по чотири квартири, а у південному - по три.

Будинок приймав усіх. На першому поверсі мешкали дві родини - пуерториканки бабця Ґабріела, мама Аманда та внучка Ніколь, а також євреї з Латвії - двоє старих із білим песиком і возиком, на якому привозили собі продукти з супермаркету: Бася Моїсеєвна та Григорій Маркович. З пуерториканської квартири весь час лунала весела музика, а бабця, сорокап’ятирічна жінка, підклавши під лікті подушку, вічно стирчала у вікні, що виходило на Сорок другу вулицю. Будинок навпроти був заселений її земляками, у його вікнах теж стирчали жінки з подушками: слухали музику і, вивалюючи назовні свої жіночі принади, пританцьовували. Пуерториканки ділилися новинами та кулінарними рецептами, не відвідуючи одна одну роками. У пуерториканському будинку, що навпроти вісімсот дев’яносто п’ятого, їхній супер, сидів на сходах і пив каву: він теж слухав розмови цих жінок і музику, двічі на тиждень виносив чорні поліетиленові мішки зі сміттям, а потім знову сідав на сходи пити каву.

Дві родини із Банґладешу займали другий поверх південного крила. Коли хтось проходив повз цей поверх, специфічний запах кухні, що доносився разом із голосами мешканців квартир, перевертав усе всередині, дехто навіть прикривав рукою рот, щоби не виблюватися. Поверхом вище, над банґладешцями, багато років тому, а відколи саме, не пам’ятав ніхто, оселилися дві американські родини: літнє подружжя Джонсонів із дочкою Ненсі - кінченою наркоманкою, до якої згодом пристав молодий наркоман Майкл. Ненсі жила з Майклом, маючи на руках четверо дітей: шістнадцятирічну Марґо, тринадцятирічну Сафаєр та ще двох, приблизно шести і трьох років, Мері та Джонатана. Поруч із родиною Джонсонів, про що свідчила прибита на дверях квартири металева табличка, мешкала метиска Лусія з чоловіком Джеком та їхнім з сином, який віднедавна почав колотися, розкидаючи на поверсі одноразові шприци. Лусія їх підмітала і викидала через вікно у яму внутрішнього дворика. Ненсі з Майклом часто курили марихуану у відчинене вікно між поверхами, струшуючи попіл на Лусіїного сина, який лежав у відключці, й кричали на своїх дітей, щоби ті не висовувалися з дверей квартири. Старий Джонсон утримував усю свою родину, працюючи водієм у якомусь медичному закладі. Він паркував свій білий шевроле, вивалювався з кабіни з торбинками, набитими продуктами, потім згрібав їх під пахву, однією рукою відчиняв загальні двері і зникав у темному коридорі. Внуки, наче голодні вовченята, завжди чекали на діда, бо їхня мама з вітчимом могли цілий день простояти біля будинку у сомнамбулічному стані.