Читать «Грішна» онлайн - страница 154

До Гебріела.

Мора подумала, що іноді зірки стають правильно, боги всміхаються і любов дістає свій шанс. Один лише шанс — це все, на що можна сподіватися. Без гарантій, без упевненості. Вона дивилася, як Гебріел бере Джейн за руку. Тоді вони розвернулися до вівтаря. Сьогодні вони були поєднані, але, безперечно, будуть інші дні, коли поміж ними літатимуть злі слова або ж у домі пануватиме крижане мовчання. Дні, коли любов заледве триматиметься в небі, мов пташка, що кульгає на одне крило. Дні, коли легкозаймистий темперамент Джейн і холодна натура Гебріела розводитимуть їх по кутках і вони обидва питатимуть себе, чи мудрим був цей союз.

А будуть і такі дні, як сьогодні. Ідеальні.

Мора вийшла з церкви вже ближче до вечора. Сяяло сонце, і вона вперше відчула в повітрі подих тепла. Перший шепіт весни. Вона їхала, опустивши вікно, щоб відчути аромати міста, прямуючи не додому, а до Джамайка-Плейн. До церкви парафії Богородиці божественного світла.

Вона ввійшла крізь масивні вхідні двері. Усередині було тихо й майже темно, кольорові вітражі ловили останні промені денного сонця. У першому ряду сиділи разом дві жінки, схиливши голови в молитві.

Мора тихо пішла до алькова, запалила три свічки за трьох жінок. Одну — за сестру Урсулу. Другу — за сестру Каміллу. І третю — за прокажену без обличчя, імені якої вона ніколи не дізнається. Мора не вірила в пекло чи рай, вона навіть не до кінця вірила в безсмертя душі. І все одно, запаливши три вогники в цьому храмі, вона відчула втіху, бо щиро вірила в силу пам’яті. Лише забуті помирають насправді.

Вона вийшла з алькову й побачила отця Брофі, який стояв біля жінок, тихо втішаючи їх. Він підвів очі. Їхні погляди зустрілися, коли у вікнах засяяли останні коштовні промені сонця. На одну мить вони забули, де перебувають. Забули, хто вони.

Мора махнула рукою на прощання.

А тоді вийшла з його церкви, повертаючись до власного світу.