Читать «Гидке каченя» онлайн - страница 3
Ганс Андерсен
Нарешті, каченя не витримало, побігло і перелетіло через паркан. Маленькі пташки, що сиділи в кущах, перелякано пурхнули.
«Це тому, що я таке гидке»,- подумало каченя і заплющило очі, але відразу ж побігло далі.
Воно опинилося на великому болоті, де жили дикі качки. Цілу ніч пролежало там каченя, втомлене та засмучене. Вранці дикі качки злетіли вгору і помітили нового товариша.
- Хто ти? - спитали вони, і каченя поверталося на всі боки й вклонялося, як уміло.
- Ти таке поганюче,- сказали дикі качки,- але це нам байдуже, якщо ти не одружишся ні з ким з нашої родини.
Бідне! Воно, звичайно, і не думало про одруження, тільки б йому дозволили полежати в очереті і напитися трохи болотяної води.
Так пролежало воно цілих два дні, а потім прилетіли два диких гусачки. Вони недавно лише вилупилися з яєць, а тому були дуже зухвалі.
- Слухай, друже,- сказали вони,- ти такий нечупара, що не можеш нам заважати. Хочеш жити з нами і бути перелітним птахом? Тут недалечке є інше болото, там живуть гарненькі дикі гуски-панночки. Вони вміють казати: «Рап-рап!» Ти такий потворний, що ще, чого доброго, матимеш у них великий успіх.
Піф! Паф! - почулося раптом, і обидва гусачки впали мертвими в очерет, а вода почервоніла від їхньої крові.
Піф! Паф! - залунало знову, і цілі табуни диких гусей знялися над очеретом.
Ще і ще лунали постріли.
Це було велике полювання. Мисливці обступили все болото, деякі навіть засіли на вітах дерев, що простягли-ся далеко над очеретом. Сивий дим хмарами оповивав дерева і стелився ген над водою. По болоту ляпотіли собаки - ляп-ляп! Комиші та осока хиталися на всі боки. Який це був жах для бідного каченяти! Воно повернуло голову, щоб заховати її під крило, але в ту ж мить страшний величезний собака опинився перед ним. Він висолопив язик, а очі його горіли люто, жахливо. Він простяг свою морду просто до каченяти, показав гострі зуби і - ляп-ляп - пішов далі, не схопивши каченяти.
- О, яке щастя!- зітхнуло каченя.- Я таке гидке, що навіть собака не схотів мене вкусити.
І воно причаїлося в очереті й лежало нерухомо, поки свистав дріб і постріл лунав за пострілом.
Тільки опівдні стало спокійно, але бідне каченя не наважувалось підвестися. Воно почекало ще кілька годин, потім обережно озирнулося і дременуло щосили якнайдалі від болота.
Воно бігло через поля і луки, але знялася така буря, що йому важко було рухатись.
Надвечір каченя дісталось до маленької вбогої хатинки. Вона була така стара, що от-от готова була впасти, але сама не знала, на який бік, а тому лишалася стояти.
Буря так скаженіла і підхоплювала каченя, що воно мусило сідати на землю. Погода ставала все гіршою та гіршою.
Вітер все дужчав. Що було робити каченяті?
На щастя, воно помітило, що дверцята хатинки зіскочили з однієї завіси і так покривилися, що можна прослизнути крізь щілину в кімнату. Так воно й зробило.